Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Одеса ніколи не була російським містом

Перевод на российский суржик для тяжелочелюстных мокшан в нижней части поста:

«Переписи населення 1799 року, середини ХІХ століття та 2001 року свідчать, що понад половину населення Одеси завжди становили українці»

Від часів незалежності України одеситів почали переконувати, що вони живуть у російському місті. Це була реакція на посилення інтересу до української культури. Серед активних русифікаторів – екс-мер міста Олексій Костусєв (родом із містечка Нєвєльск, Сахалінська область РФ). Ще 1993 року він активно збирав підписи за надання російській мові статусу офіційної. Подібна активність дістала хорошу фінансову підтримку від сусідньої держави. У місті з'явилися проросійські ЗМІ, екскурсоводи,«історики» та відверті шовіністи. Тому вже два десятиліття одеситам і туристам розказують альтернативну історію.

Штурм фортеці Хаджибей: як це було насправді


Щоб населення забуло про справжніх героїв Одеси, русифікатори героїзували інших історичних постатей. Тому нині більшість одеситів чула про те, що місто постало завдяки звитязі Іосіфа де Рібаса. Іспанець був фаворитом імператриці Катерини Великої і зробив стрімку військову та політичну кар'єру на Російській імперії.

Солдату удачі Іосіфу де Рібасу, на честь якого названо центральну вулицю міста, приписують успішний штурм фортеці Хаджибей 1789 року. (У фортеці над гаванню розмістилися 300 турків, які охороняли базу турецького флоту з берега.) Від часу захоплення замку одесити ведуть свою історію. За легендою звитяжний штурм здійснив мужній де Рібас на чолі з російськими солдатами. Та історичні документи, що зберігаються в одеських архівах, суперечать цій версії. Про те, яким насправді був штурм Хаджибею, розказує керівник відділу «Стара Одеса» Одеського історико-краєзнавчого музею Олег Ґава «: Заселяти території навколо нинішньої Одеси предки українців почали ще у XV столітті.



Могили перших одеситів

До місцевих лиманів із різних районів перебиралися цілі козацькі родини, щоб займатися прибутковим соляним промислом. Після ліквідації Запорізької Січі козаки, що були родом із цих районів, повернулися додому. Разом із ними прийшло багато козаків-побратимів на поселення, бо на цих землях не було кріпацтва. Поруч із Хаджибеєм стає більше українських хуторів, розростаються села. У ІІ половині XVIII століття на землях Північно-Західного Причорномор’я тривають російсько-турецькі війни. Російська імперія хоче приєднати слов'янські землі, здобути вихід до Чорного моря, побудувати портові міста та налагодити торгівлю із Європою. Потьомкін переконує Катерину знову сформувати із козаків полки і приєднати їх до російської армії. У козаків був багатий досвід штурму турецьких фортець і боротьби із турками, що передавався від батька до сина. Саме цим досвідом і хотіли скористатися. За службу козакам пообіцяли надати землі, на яких вони зможуть поселитися після війни і жити вільними. Козакам почали платити зарплату, дали офіційну назву – чорноморські».

Із донесення князя Григорія Потьомкіна Катерині ІІ відомо, що 12 вересня 1789 року де Рібас направився до фортеці Хаджибей із трьома кінними і трьома пішими полками козаків, – продовжує Олег Ігорович. – А з рапорту голови військового корпусу Івана Гудовича, при якому служив на той момент де Рібас, відомо, що у штурмі замку брали участь Чорноморські козацькі полки та піхотний Троїцький батальйон у складі двох рот.



Про штурм замку писав відомий одеський краєзнавець Олександр Дерібас (внучатий племінник Іосіфа де Рібаса). У його збірнику «Стара Одеса» читаємо, що між запорожцями (яких привів де Рібас штурмувати замок. – Ред.) та козаками, які проживали в районі Хаджибею, були приятельські стосунки. Місцеві козаки запропонували свою допомогу із штурмом замку, до якого не можна було підійти непомітно. Козак Кондратій Табанець повів військовий загін балками та ярами і вивів коло самої стіни замку. До неї приставили штурмові драбини, і за мить козаки билися із турками. Штурмом керували запорізькі старшини Чепега, Головатий, Білий, Височина та інші.

«Бій тривав недовго і завершився капітуляцією турків. Загинуло п'ятеро козаків, четверо з яких – з вини російської батареї Меркеля. Вона дала залп по замку, коли козаки вже билися із турками на стіні фортеці», – каже Олег Ґава.



Козаки та росіяни мали різні погляди на тактику ведення бою. Козацький отаман ніс відповідальність за кожне життя. Тому план захоплення фортець продумувався дуже ретельно. Завжди обирався той варіант, що передбачав найменші людські втрати. Якщо правило порушувалось і траплялись випадки невиправданої загибелі людей, то отаман складав з себе повноваження. Інакше діяли російські військові начальники. Брали не тактикою, а кількістю солдатів.

Де насправді був Іосіф де Рібас у момент штурму фортеці Хаджибей? Відповідь дає план-схема штурму, яку детально зобразив ще один легіонер на службі російської армії, фламандець Франц де Волан – друг де Рібаса. За планом наступ на турків здійснювали три військові колони. Колона де Рібаса із російськими солдатами пішла битися з турецьким гарнізоном, що охороняв склади провізії та зброї (об'єкт був на території нинішнього парку Шевченка. – Ред.). Колона секунд-майора Воєйкова, що очолював Миколаївський гренадерський батальйон, іде на військові укріплення перед замком. Колона Головатого, що складалася із козацьких полків, йде по дну балки за Табанцем і виходить під самою стіною фортеці.



Серед записів Іосіфа де Рібаса про штурм Хаджибею є натяки на те, що він штурмував саме фортецю. Крім нього ніхто з його сучасників у своїх записах не має жодних згадок про це. Звісно, як старший за військовим чином учасник штурму він отримує подяку і нагороди від імператриці. При дворі його зустрічають як героя. Тому, власне, вибору він не має, окрім як розказувати всім, як завзято дерся на стіну фортеці. Типова поведінка для успішного кар'єриста та фаворита, яким і був іспанець.

Після захоплення Хаджибею для місцевих українців життя швидко повернулось у звичне русло. Російська армія та чорноморські козаки пішли штурмувати інші турецькі фортеці. Через п'ять років на плато, де була зведена фортеця, почали будувати портове місто. Воно мало виконувати дві функції: бути військовим гарнізоном Російської імперії і торговою точкою з Європою. Будівельним матеріалом був камінь черепашник. Його випилювали місцеві українці на шахтах Шкодової гори, селах Нерубайське, Лізинка, під одеським плато тощо. Ті ж українці були головною робочою силою на будівництві міста. Вони та їхні сім'ї стали першими одеситами.

У 1889 році, через сто років після штурму Хаджибею, одеська міська дума попросила дозволу у Санкт-Петербурга встановити поблизу того місця, де був замок, монумент на честь завойовників фортеці. Дозволу на це не отримали. Пізніше зі столиці Російської імперії надійшов наказ встановити пам’ятник Катерині II.



З приводу подяки, яку дістали Чорноморські козаки від імператриці за свою службу на російсько-турецькій війні. Їм веліли разом із сім'ями перебиратись на Кубань. У такий спосіб Катерина вбила двох зайців: забезпечила охорону кордону від кавказьких племен та відселила волелюбних та непокірних українців на околицю. Багато хто не витримав переходу і помер у дорозі. Інші не схотіли коритися й оселилися в районі Одеси. Місту потрібні були жителі, тому непокірним дозволили залишитись.

Привіт, етнічна пам'яте


Наочна історична правда захована під Одесою, в селі Усатово. Це старий козацький цвинтар (могили датовані XVIII–XIX століттями), що називається «Сотниківський». Хрести та могили старші за Одесу. На цвинтар їдемо з Тетяною Бельковою, авторкою єдиної в Одесі екскурсії «Козацька Одеса». Матеріали для екскурсії збирала в архівах. Самоосвіта зайняла чотири роки.

Сідаємо у трамвай №20, що ходить від мосту Пересип. Через хвилин сім трамвай повертає до села Усатово. У ньому лише одна вулиця, що тягнеться вздовж Шкодової гори. Праворуч – непоказні будиночки зі старими перекошеними хлівами. Ліворуч – поля фільтрації (ділянка землі, на поверхні якої розподіляють каналізаційні та стічні води Одеси з метою їхнього очищення). У теплу пору року тут стоїть нестерпний сморід. Коли йде дощ, то трамвайну лінію затоплює.

На цвинтарі тихо. Яскраво світить сонце. Під його промінням – кам'яні хрести та плити. Різної форми, віку та розмірів. Побиті дощами та подекуди порослі мохом. Під плитами – склепи з похованими козаками. В душі підіймається повага до людей – справжніх героїв Одеси. З’являється відчуття, що стоїш на землі своїх предків. Що ти – вдома. Відчуття нове, бо русифікатори чимало зусиль доклали до того, щоб українець почувався в Одесі, як у гостях. Тетяна Белькова розповідає про українські поселення біля Хаджибейського та Куяльницького лиманів.



«З метою заробити на сольовому промислі до лиманів приходять козацькі родини з інших регіонів. Селяться в районі сучасних Пересипу, Усатово, Нерубайське, Крива Балка», – каже Тетяна. – «Найбільше поселення було на місці сучасного Пересипу і називалося Чорноморська Слобідка. У XV столітті воно згадується в листах кримського хана з династії Гіреїв до литовського князя. Хан просив князя, щоб той вжив хоч якісь заходи, бо на його території ці розбійники життя не дають, грабують усі обози. Зроби щось із цими бандитами».

«Запорожці взагалі любили так звані виїзди на природу», – продовжує Тетяна Белькова. – «Невеликі загони раз по раз патрулювали Чорноморські степи і нападали на села і обози турків і татар. У XVI столітті, коли сольовий промисел був дуже прибутковим, запорожці стали, так би мовити, опікуватися Куяльницьким лиманом. Конкурентів сюди не пускали».

На території Чорноморської Слобідки була Ярмаркова площа, що зберегла свою назву донині. Люди з'їжджалися на Ярмаркову обмінюватися продуктами та різними товарами. Одеський характер – завзятий та веселий, з особливим почуттям гумору та хитрістю формувався на основі тутешніх українців.

Тиждень.ua

Перевод на российский суржик для тяжелочелюстных мокшан:


«Переписи населения в 1799 году, середины XIX века и 2001 года свидетельствуют, что более половины населения Одессы всегда составляли украинцы»

Со времени независимости Украины одесситов начали убеждать, что они живут в российском городе. Это была реакция на усиление интереса к украинской культуре. Среди активных русификаторов - экс-мэр города Алексей Костусев (родом из городка Невельск, Сахалинская область РФ). Еще в 1993 году он активно собирал подписи за придание русскому языку статуса официального. Подобная активность получила хорошую финансовую поддержку от соседнего государства. В городе появились пророссийские СМИ, экскурсоводы, «историки» и откровенные шовинисты. Поэтому уже два десятилетия одесситам и туристам рассказывают альтернативную историю.

Штурм крепости Хаджибей: как это было на самом деле

Чтобы население забыло о настоящих героях Одессы, русификаторы героизировали другие исторические фигуры. Поэтому сейчас большинство одесситов слышало о том, что город возник благодаря победе Иосифа де Рибаса. Испанец был фаворитом императрицы немки Екатерины Великой и сделал стремительную военную и политическую карьеру на Российской империи.

Солдату удачи Иосиф де Рибасу, в честь которого назвали центральную улицу города, приписывают успешный штурм крепости Хаджибей в 1789 году. (В крепости над гаванью разместились 300 турок, которые охраняли базу турецкого флота с берега.) От времени захвата замка одесситы ведут свою историю. По легенде победоносный штурм совершил мужественный де Рибас во главе якобы с "русскими" солдатами. Однако, исторические документы, хранящиеся в одесских архивах, противоречат этой версии. О том, каким на самом деле был штурм Хаджибея, рассказывает руководитель отдела «Старая Одесса» Одесского историко-краеведческого музея Олег Гава: «Заселять территории вокруг нынешней Одессы предки украинцев начали еще в XV веке.

Могилы первых одесситов

В местные лиманы из разных районов перебирались цели козацкие семьи, чтобы заниматься прибыльным соляным промыслом. После ликвидации Запорожской Сечи козаки, которые были родом из этих районов, вернулись домой. Вместе с ними пришло много козаков-побратимов на поселение, потому что на этих землях не было крепостного права. Рядом с Хаджибеем становится больше украинских хуторов, разрастаются села. Во второй половине XVIII века на землях Северо-Западного Причерноморья продолжаются российско-турецкие войны. Российская империя хочет присоединить славянские украинские земли, получить выход к Черному морю, построить портовые города и наладить торговлю с Европой. Потемкин убеждает Екатерину вновь сформировать из украинских козаков полки и присоединить их к российской армии. У козаков имелся богатый опыт штурма турецких крепостей и борьбы с турками, он передавался от отца к сыну. Именно украинским опытом и хотели воспользоваться московские оккупанты. За службу козакам пообещали предоставить земли, на которых они смогут поселиться после войны и жить свободными. Козакам стали платить зарплату, дали официальное название - черноморские».

По донесению князя Григория Потемкина Екатерине 2-й известно, что 12 сентября 1789 де Рибас направился к крепости Хаджибей с тремя конными и тремя пешими полками козаков, - продолжает Олег Игоревич. - А из рапорта председателя военного корпуса Ивана Гудовича, при котором служил на тот момент де Рибас, известно, что в штурме замка участвовали Черноморские козацкие полки и пехотный Троицкий батальон в составе двух рот.

О штурме замка писал известный одесский краевед Александр Дерибас (внучатый племянник Иосифа де Рибаса). В его сборнике «Старая Одесса» читаем, что между запорожцами (которых привел де Рибас штурмовать замок. - Ред.) и козаками, которые проживали в районе Хаджибея, были приятельские отношения. Местные козаки предложили свою помощь со штурмом замка, к которому нельзя было подойти незаметно. Козак Кондратий Табанец повел военный отряд балками и оврагами и вывел у самой стены замка. К ней приставили штурмовые лестницы, и через мгновение козаки сражались с турками. Штурмом руководили запорожские старшины Чепега, Головатый, Белый, Высочина и другие.

«Бой длился недолго и завершился капитуляцией турок. Погибли пять козаков, четверо из которых - по вине российской батареи Меркеля. Она дала залп по замку, когда козаки уже сражались с турками на стене крепости », - рассказывает Олег Гава.

Козаки и россияне имели разные взгляды на тактику ведения боя. Козацкий отаман нес ответственность за каждую жизнь. Поэтому план захвата крепостей продумывался очень тщательно. Всегда избирался тот вариант, который предусматривал самые большие человеческие потери. Если правило нарушалось и были случаи неоправданной гибели людей, то отаман слагал с себя полномочия. Иначе действовали российские военные начальники. Брали не тактикой, а количеством трупов солдат.

Где на самом деле был Иосиф де Рибас в момент штурма крепости Хаджибей? Ответ дает план-схема штурма, которую подробно изобразил еще один легионер на службе российской армии, фламандец Франц де Волан - друг де Рибаса. По плану наступление на турок осуществляли три военных колонны. Колонна де Рибаса с российскими солдатами пошла биться с турецким гарнизоном, охранявшим склады провизии и оружия (объект был на территории нынешнего парка Шевченко. - Ред.). Колонна секунд-майора Воейкова, возглавлявшего Николаевский гренадерский батальон, идет на военные укрепления перед замком. Колонна Головатого, состоящая из козацких полков, идет по дну балки с Табанцем и выходит под самой стеной крепости.

Среди записей Иосифа де Рибаса о штурме Хаджибея есть намеки на то, что он штурмовал именно крепость. Кроме него ни у кого из его современников в их записях нет никаких упоминаний об этом. Конечно, как старший по воинскому образу участник штурма он получает благодарность и награды от императрицы. При дворе его встречают как героя. Поэтому, собственно, выбора у него нет, кроме как рассказывать всем, как упорно карабкался на стену крепости. Типичное поведение для успешного карьериста и фаворита, которым и был испанец.

После захвата Хаджибея для местных украинцев жизнь быстро вернулась в привычное русло. Российская армия и черноморские козаки пошли штурмовать другие турецкие крепости. Через пять лет на плато, где была возведена крепость, начали строить портовый город. Он должен выполнять две функции: быть военным гарнизоном Российской империи и торговой точкой с Европой. Строительным материалом был камень ракушечник. Его выпиливали местные украинцы на шахтах Шкодовой горы, селах Нерубайское, Лизинка, под одесским плато и тому подобное. Те же украинцы были главной рабочей силой на строительстве города. Они и их семьи стали первыми одесситами.

В 1889 году, через сто лет после штурма Хаджибея, одесская городская дума попросила разрешения у Санкт-Петербурга установить вблизи того места, где был замок, монумент в честь завоевателей крепости. Разрешения на это не получили. Позже из столицы Российской империи поступил приказ установить памятник Екатерине II.

По поводу благодарности, которую получили Черноморские козаки от императрицы за свою службу на русско-турецкой войне. Им велели вместе с семьями перебираться на Кубань. Таким образом Екатерина убила двух зайцев: обеспечила охрану границы от кавказских народов и отселила свободолюбивых и непокорных украинцев на окраину. Многие из них не выдержав перехода умирали в пути. Другие не захотели подчиняться и поселились в районе Одессы. Городу нужны были жители, так непокорным позволили остаться.

Привет, этническая память


Наглядная историческая правда спрятана под Одессой, в селе Усатово. Это старое казацкое кладбище (могилы датированы XVIII-XIX веками), что называется «Сотниковское». Кресты и могилы старше Одессы. На кладбище едем с Татьяной Бельковой, автором единственной в Одессе экскурсии «Козацька Одеса». Материалы для экскурсии собирала в архивах. Самообразование заняло четыре года.

Садимся в трамвай №20, который ходит от моста Пересыпь. Через минут семь трамвай поворачивает в село Усатово. В нем лишь одна улица, которая тянется вдоль Шкодовой горы. Справа - невзрачные домики со старыми перекошенными хлевами. Слева - поля фильтрации (участок земли, на поверхности которой распределяют канализационные и сточные воды Одессы с целью их очистки). В теплое время года здесь стоит невыносимая вонь. Когда идет дождь, то трамвайную линию затапливает.

На кладбище тихо. Ярко светит солнце. Под его лучами - каменные кресты и плиты. Различной формы, возраста и размеров. Избитые дождями и местами поросшие мхом. Под плитами - склепы с погребенными козаками. В душе поднимается уважение к людям - настоящих героев Одессы. Появляется ощущение, что стоишь на земле своих предков. Что ты - дома. Ощущение новое, потому что русификаторы немало усилий приложили к тому, чтобы украинец чувствовал себя в Одессе, как в гостях. Татьяна Белькова рассказывает о украинцах поселения у Хаджибейского и Куяльницкого лиманов.

«С целью заработать на солевом промысле в лиманах приходят козацкие семьи из других регионов. Селятся в районе современных Пересыпи, Усатово, Нерубайское, Кривая Балка», - рассказывает экскурсовод Татьяна. - «Большое поселение было на месте современной Пересыпи и называлось Черноморская Слободка. В XV веке оно упоминается в письмах крымского хана из династии Гиреев к литовскому князю. Хан просил князя, чтобы тот принял хоть какие-то меры, потому что на его территории эти разбойники жизни не дают, грабят все обозы. Сделай что-нибудь с этими бандитами».

«Запорожцы вообще любили так называемые выезды на природу», - продолжает Татьяна Белькова. - «Небольшие отряды раз за разом патрулировали Черноморские степи и нападали на села и обозы турок и татар. В XVI веке, когда солевой промысел был очень прибыльным, запорожцы стали, так сказать, заниматься Куяльницким лиманом. Конкурентов сюда не пускали».

На территории Черноморской Слободки была Ярмарочная площадь, сохранившая свое название по сей день. Люди съезжались на Ярмарочную обмениваться продуктами и различными товарами. Одесский характер - упорный и веселый, с особым чувством юмора и хитростью формировался на основе местных украинцев.
Tags: Одеса, Одещина, битвы, бои, козацтво, національні меншини, одесситы, перепись, развенчание мифов, русификация, статистика, українці, этнические территории, історична правда
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment