Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

25 лютого народились видатні українці

Леся Українка / Фото: Укрінформ

Леся Українка / Фото: Укрінформ

147 років від дня народження Лесі Українки (справж. – Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871–1913), української поетеси, драматурга і громадської діячки, класика української літератури.

Лесь Курбас / Фото: Укрінформ
Лесь Курбас / Фото: Укрінформ

Цього дня в місті Самбір народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович; 1887–1937), український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Курбас був наступним, хто прийшов на зміну «корифеям», засновникам українського театру – родині Тобілевичів (Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський) з їхнім ухилом і акцентом на національне, українське. Він став реформатором українського театру, відмовившись від «шароварщини» й створивши театр європейського рівня.

До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати. Важко навіть уявити, скільки він устиг за свої 50 років. І скільки б ще зробив, якби не поліг від чекістської кулі у карельському Сандармосі. Курбас уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві – 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло», (1929) «Маклена Граса» (1933); сам грав, перекладав з німецької (переважно драми), навчав (і вивчив) цілу плеяду «березольців». Ірина Іванівна Стешенко, корифей українського перекладацького цеху, онука Михайла Старицького, яка починала свій мистецький шлях у театрі Курбаса, згадувала, як уперше побачила його в 1916 році на сцені. Він грав Хлєстакова в театрі Миколи Садовського. Враження у неї склалося дивне: протягом вистави вона жодного разу навіть не усміхнулася. «Ревізор» йшов українською (чорносотенна преса здійняла галас – «пьеса великого русского… на малорусском наречии» – чортзнащо!); в театрі Ірина була разом із батьком. Як згадує Стешенко, «у виставі було багато смішного – чиновники, гармидер з купцями, Бобчинський та Добчинський», але вона стежила виключно за Садовським у ролі Городничого та за новим актором, котрий грав Хлєстакова. Грав він якось дивно, надто серйозно, не за штампом вертихвоста й джигуна. Потім вона перечитала Гоголя, його листи, й зрозуміла, що Курбас – випадково? – запропонував абсолютно нове й несподіване тлумачення цієї ролі, до того ж зовсім не безпідставне. Зала реагувала по-різному. Ірина Стешенко тоді вважала, що овації, які Курбас одержав у фіналі, перебільшені. Натомість її батько, Іван Матвійович Стешенко, людина високоосвічена, був іншої думки. «Ти ще дурна, Орько, і нічого не тямиш, - казав він. – То взагалі не така вже й весела комедія, цей «Ревізор». Провінційному акторові вигідно зробити з нього водевіль: от і шпарять, наче в оперетці. А цей галичанин грає дуже дотепно… І взагалі гарний актор – ставний, вродливий, спритний. От тільки мова…» Мова у Курбаса й справді була трохи «не наша», не наддніпрянська: виразний галицький акцент надавав його Хлєстакову чужинського звучання, він був ніби з іншої країни. В цьому, вважав батько, теж був свій сенс», - пише Ірина Стешенко.

1

116 років від дня народження Олекси Івановича Повстенка (1902-1973), українського архітектора, мистецтвознавця. У 1918–1920 роках – козак 6-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Випускник Харківського інженерно-будівельного інституту (згодом був там доцентом); у 1930-х рр. – архітектор Наркомосу УСРР, у 1939–1941 рр. – член наукової ради Софійського архітектурно-історичного музею в Києві; у період німецької окупації Києва (1941–1943) – директор музею. За спогадами сучасників, у 1941 році врятував Софійський собор від запланованого радянським керівництвом знищення (переконав військовослужбовця, якому було доручено мінування собору, повернути назад машину з вибухівкою). У 1944 емігрував до Словаччини, пізніше – до Німеччини, де перебував у таборі для переміщених осіб у м. Ауґсбурґ; у 1949 переїхав до США, де жив до кінця життя; працював у приватній архітектурній фірмі. З 1959 року – архітектор-проектувальник архітектурної майстерні Капітолію у Вашингтоні.

Помер у м. Вашингтон, похований на українському православному кладовищі у м. Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі). Йому належать наукові та науково-популярні праці з історії архітектури Києва та України: «Київ. Альбом архітектурних пам’яток» (1946), «Наш Київ святий» (1946), «Історичні плани Києва» (1947), «Історія українського мистецтва» (1948), «Катедра Св. Софії у Києві» (1954).
Tags: Великі Українці, День памяти, даты, постаті в історії
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments