Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Брошура про те, як законно перейти православній громаді з УПЦ МП в УПЦ КП. Частина ІІ

Продовження. Початок: Брошура про те, як законно перейти православній громаді з УПЦ МП в УПЦ КП. Частина І



Стаття 8. Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов’язковим.

Стаття 9. Релігійні управління і центри

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Стаття 10. Монастирі, релігійні братства і місії Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Стаття 11. Духовні навчальні заклади Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею

  • цього Закону.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних на­вчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Стаття 12. Статути (положення) релігійних організацій.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

  • вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

  • місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання;

  • майновий стан релігійної організації;

  • права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

  • порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

  • порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Стаття 13. Релігійна організація – юридична особа

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

{Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із За­коном № 546 1-VI від 16.10.2012}

Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов’язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Стаття 14. Реєстрація статутів (положень) релігійних організацій

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим – до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

{Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами №3795-12 від 23.12.93, №5461-VI від 16.10.2012}

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

{Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461 -VI від 1 6. 10.2012}

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

{Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами №3795-12 від 23.12.93, №5461-УІвід 16.10.2012}

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

Стаття 15. Відмова в реєстрації статуту (положення) релігійної організації

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Стаття 16. Припинення діяльності релігійної організації

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

  • вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3,5 іі 7 цього Закону;

  • поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;

  • систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

  • спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

{Статтю 16 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93}

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

{Статтю 16 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93}

Розділ III

МАЙНОВИЙ СТАН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 17.

Користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим.

{Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 3795-12 від 23.12.93}

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

{Частина третя статті 17 в редакції Закону № 3795-12 від 23.12.93}

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

{Частина сьома статті 17 із змінами, внесеними згідно із Зако­нами №3180-12 від 05.05.93, №875-УІ від 15.01.2009}

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користуван­ня культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

{Частино десята статті 17в редакції Закону№2295-12 від23.04.92} Стаття 18. Власність релігійних організацій Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

{Частина шоста статті 18 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України на підставі Закону № 608/96-ВР від 17.12.96}

{Частина шоста статті 18 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з підакцизних товарів, що імпортуються на підставі Закону № 498/95-ВР від 22.12.95}

Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.



Стаття 19. Виробнича і господарська діяльність релігійних організацій

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

І Дію частини другої статті 19 зупинено в частині звільнення від оподаткування прибутку згідно з Декретом № 12-92 від 26.12.92}

Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.

Будівництво культових та інших будівель релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об’єктів цивільного призначення.

Реставрація і ремонт культових будівель – пам’яток історії та культури здійснюються з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток історії та культури.

Стаття 20. Розпорядження майном релігійних організацій, що припинили свою діяльність

Уразі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства.

Після припинення діяльності релігійних організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його колишньому власнику.

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави.

У разі припинення діяльності релігійної організації у зв’язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів України майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Розділ IV

ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАДЯН, ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СВОБОДОЮ ВІРОСПОВІДАННЯ

Стаття 21. Релігійні обряди і церемонії

Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).

Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процеси безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою)* трудових колективів і згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військо­вослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.

Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув’язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.

{Частина п’ята статті21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3795-12 від 23.12.93, № 5461-У! від 16.10.2012}

Стаття 22. Література і предмети релігійного призначення.

Громадяни та релігійні організації мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури мовою на свій вибір, а також інших предметів й матеріалів релігійного призначення.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації користуються виключним правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення.

Стаття 23. Добродійна і культурно-освітня діяльність релігійних організацій.

При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об’єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Вони можуть мати свої статути, що реєструються в порядку, встановленому для громадських об’єднань.

Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Суми витрат на цю мету оподаткуванню не підлягають.

Стаття 24. Міжнародні зв’язки та контакти релігійних організацій і віруючих

Релігійні організації і віруючі, одноосібно або разом з іншими, мають право встановлювати і підтримувати міжнародні зв’язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва, участі в зборах та релігійних заходах.

Учасники цих контактів і заходів можуть в порядку, встановле­ному чинним законодавством, придбавати, одержувати і везти з собою релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації можуть направляти громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах і приймати з цією метою іноземних громадян.

Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

{Статтю 24 доповнено частиною четвертою згідно із Законом №3795-12 від 23.12.93}

Розділ V

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ ТА НА ЇХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Стаття 25. Трудові правовідносини у релігійних організаціях

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян.

Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі.

Релігійна організація зобов’язана в установленому порядку зареєструвати трудовий договір.

У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.

Громадяни, які працюють у релігійній організації за трудовим договором, можуть бути членами профспілки.

Стаття 26. Трудові права громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах і закладах

На громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах, добродійних закладах на умовах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, оподаткування.

{Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93, в редакції Закону № 429-ІУ від 16.01.2003}

{Статтю 27 виключено на підставі Закону № 429-ІУ від 16.01.2003}

Стаття 28. Право на соціальний захист громадян, які працюють у релігійних організаціях та створених ними підприємствах і закладах

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України, а також збір на обов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством.

{Частина друга статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 77-VIII від 28.12.2014}

Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

{Стаття 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-12 від 23.12.93, в редакції Закону № 429-М від 16.01.2003}

Розділ VI

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ Стаття 29. Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

{Стаття 29 в редакції Закону № 5461 -VI від 16.10.2012}

Стаття ЗО. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом:

здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них;

офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;

здійснення контактів і координаційних зв’язків із відповідними органами інших держав;

забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;

сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.

{Стаття ЗО із змінами, внесеними згідно із Законом №2140-12 від 19.02.92; в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012}

Стаття 31. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Особи, винні в порушенні законодавства про свободу совісті та релігійні організації, несуть відповідальність, встановлену законодавством України.

{Стаття 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461 -VI від 16.10.2012}

Стаття 32. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються правила міжнародного договору.

Голова Верховної Ради України

Л.КРАВЧУК

м. Київ,

23 квітня 1991 року № 987-ХІІ

Додаток №2

Інформаційний лист УПЦ МП

«Щодо правової позиції при розгляді питань почергового використання культових споруд»

Підготовлений і розісланий єпархіальним управлінням, секретарям єпархій та юридичним управлінням єпархій УПЦ МП юридичним радником Уповноваженого представника Предстоятеля УПЦ МП з питань захисту.

Резолюція Предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія від 02.09.2015 р.:

«Почергових служінь, за православними канонами, не може бути».

/Єпархіальним управлінням, 6.секретарям єпархій,/ Юридичним відділам єпархій УПЦ

інформаційний лист Щодо правової позиції при розгляді питань почергового використання культових споруд

За благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнійшого митрополита Онуфрія питання захисту прав віруючих в ситуаціях загрози захоплення храмів та майна релігійних організацій УПЦ здійснює апарат Уповноваженого представника Предстоятеля УПЦ із питань захисту прав віруючих, який очолюється прот. Віталієм Бойко

Із метою передачі досвіду практичної роботи пропонується для вашого розгляду цей інформаційний лист, складений за наслідками проведення низки перемовин із питань, що виникають в певних єпархіях УПЦ.

зміст правової позиції та рекомендації щодо проведення перемовин:

Єдиною нормою права, яка регламентує почергове Богослужіння {почергове використання культових будівель) є частина 3 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якої: «культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору».

Ця норма розміщена в статті 17 Закону, яка регулює питання повернення майна від держави до релігійних організацій у тому випадку, якщо таке майно ще не передане певним релігійним громадам.

Таким чином, при розгляді питань про почергове Богослужіння у перемовинах із органами державної влади та їх окремими представниками слід враховувати наступне:


  1. Орган державної влади та їх посадові особи не мають права встановлювати почергове Богослужіння у тих випадках, коли культова споруда не є державною власністю (храм побудований за часів радянської влади або нової за6удови|.


  • Орган державної влади та його посадові особи не мають права ставити питання про почергове Богослужіння у тому випадку, коли храм або інше культове майно є державною власністю, але воно вже було передано конфесії УПЦ раніше (навіть за відсутності у релігійної громади повного пакету документів, що підтверджують таку передачу}. Зміст ст. 17 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» визначає право державного органу вирішувати питання про почергове Богослужіння тільки коли вирішується питання гро першу передачу майна релігійній організації.

  • Документи про передачу храму в користування, складені за часів радянської влади визнаються за чиним законодавством діючими. Ці документи підтверджують факт передачі храму релігійній громаді УПЦ навіть у тому випадку, коли вони складені між представником радянської влади та окремими фізичними особами які на той момент складали релігійну громаду РПЦ або УПЦ. Практично у всіх випадках такі документи складались та з наявними в архівних установах. Релігійним громадам слід отримати такі документи, якщо цього не було зроблено раніше.


  1. Якщо певна посадова особа вимагає почергового Богослужіння – шляхом пропозицій, натяків, прямого або непрямого тиску, у тому числі шляхом проведення круглих столів, погоджувальних комісії та т.і., і своїми виступами створює враження про те, що нібито таке право – на почергове використання храму існує – слід враховувати, що такі дії державного службовця є дискримінацією тієї конфесії, яка вже фактично володіє храмом на законних підставах. Таким чином державний службовець перевищує свої повноваження та намагається схилити релігійну громаду до добровільної передачі майна іншій особі. Про такі випадки слід повідомляти юридичного радника Уповноваженого Представника Предстоятеля УПЦ із питань захисту прав віруючих за електронною адресою; рrоtікоr фі.uа для реагування.

  2. Слід пам’ятати, що немає обов’язку релігійної громади надати храм для почергового Богослужіння іншій конфесії, але якщо певна релігійна громада внаслідок незаконного тиску державного службовця погодиться на почергове використання храму із іншою релігійною громадою іншої конфесії, то таке рішення буде вважатись добровільним рішенням цієї релігійної організації. Тому не слід погоджуватись на почергове Богослужіння розраховуючи на будь-які обіцянки з боку влади або іншої конфесії або із огляду на незаконний тиск, відновлення права на одноособове використання храму у випадку, якщо релігійна організація вже надала згоду на почергове використання храму у «добровільному» порядку ускладнює подальший правовий захист

  3. Слід пам’ятати, що територіальна громада села або іншого населеного пункту за законом не уповноважена вирішувати питання про почергове використання храму і тим більше про його передачу іншій конфесії. Тому будь-які референдуми або списки «за передачу храму» і т.і. не мають жодної юридичної сили, але можуть бути використані як психологічний аргумент тиску на органи влади з боку осіб, зацікавлених у захопленні храму. Тим не менше у таких випадках рекомендується громадам УПЦ теж здійснювати збір підписів на підтримку своєї конфесії, при цьому розуміючи, що такий збір підписів не має юридичної сили та не вирішує питання про належність храму, але має психологічне значення. Слід зауважити, що при проведенні такого альтернативного збору підписів слід підсилювати пастирську та роз’яснювальну роботу із місцевими мешканцями населеного пункту, які діють під впливом опонентів.

7 Особи, які ведуть перемовини із державними органами щодо питання спільного використання культових будівель не повинні підписувати будь-яких документів щодо цього питання без попереднього узгодження їх тексту із юридичним відділом єпархії (за наявності) та апаратом Уповноваженого Представника Предстоятеля УПЦ із питань захисту прав віруючих (питань безпеки). За загальним правилом перемовини повинні передбачати лише обмін думками та пропозиціями.


  1. У випадку якщо в ході перемовин із питання почергового використання храмів здійснюється тиск – можливим є надання відповіді про необхідність розглянути пропозиції іншої сторони на парафіяльних зборах релігійної громади або узгодити ці дії із правлячим архієреєм із метою отримання додаткового часу для звернення за правовим захистом до Уповноваженого представника Предстоятеля УПЦ із питань захисту прав віруючих.

  2. Особи, які приймають участь у перемовинах, а також настоятелі, окремі віруючі – члени релігійної громади не повинні підписувати документи, відкликати заяви, подавати заяви протягом перемовин без попередньої консультації та погодження таких дій із особами, що забезпечують юридичну частину перемовин.

  3. із метою включення випадків незаконного тиску на релігійні організації УПЦ Із боку органів влади у звернення та доповіді правозахисник організацій за процедурами захисту прав міжнародних установ – ООН, ОБСЄ та інших прохання своєчасно повідомляти про конфліктні питання, що виникають (у тому числі про примус до почерговості) за контактними даними, вказаними у цьому листі.

Із повагою та проханням молитв.

Юридичний радник Уповноваженого представника Предстоятеля УПЦ з питань захисту

buktoday.com



Більше не МП: Як релігійна громада може змінити патріархат
Tags: Київський Патріархат, УПЦ КП, Українська церква, геть попів МП, законодательство, конфессии, московский патриархат, парафии, советы, филиал рпц МП
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment