Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Козак і люлька: таємниця козацького диму (закінчення)

Продовження. Початок: Козак і люлька: таємниця козацького диму (1 частина)

Люлькові дизайни
Люлька «бєнт» носогрійка
Турецькі зілля викурюють з турецьких же трубок. Козацькі люльки більше були схожі на «східний тип»: короткий відросток для чубука і кут між відростком і чашкою для зілля був менше або рівнявся 90°.
«Голландський тип» з’явився пізніше і був менш поширеним: довгий відросток для чубука і маленька чашечка для набивання зілля, кут між відростком і чашкою завжди більше 90°. Такий собі «чьорчварден» (churchwarden).
Кисет-»капшук» та люлька
В Україні більше були поширені керамічні люльки. Найбільш часто вони виготовлялися у вигляді простої вигнутої трубки розміром до 5 см. Але іноді зустрічалися люльки дивовижних дизайнів: у вигляді пари чобітків, людського обличчя або раковини равлика.
Місцеві українські гончарі виготовляли люльки найчастіше з білої глини. А якщо при випаленні в горн завантажувалась тліюча деревина — така люлька ставала чорною і називалася «димлена».
Дерев’яні люльки робилися в основному з бузини, оскільки з неї легко виймалася серцевина.
За розміром чубука можна було судити про те, ким виготовлена люлька. Химерні довгі чубуки виготовляли лише майстри, які продавали люльки на Січовому базарі. Короткий чубук запорожець міг зробити і сам.
Щоб підняти ціну на свій товар українські гончарі часто вдавалися до підробок: ставили на люльках клеймо, що імітували напис арабською в’яззю. Хоча завезені з Криму люльки можна було визначити по рожево-червоної глині і більш старанному виконанню.
Відомий український історик Іван Крипьякевіч звичай палити тютюн і нюхати тютюн відносить до початку XVІІ століття, тобто до часів Сагайдачного.
«Хоча тютюн на Поділлі та Україні часто обробляють, але не дуже ще поширився звичай палити його з люльок, за винятком ремісників і жовнірів, які до того приохотилися в інших краях. Зате дуже поширилася тут табака до жування; а ті, що найбільш неохайно поводяться з табакою, жеруть її, тобто жують; бачив я там кількох таких, — наводить він слова очевидця. — Але в XVІІІ столітті вже все з охотоюкурили».
Оригинал: …Зато очень распространилась здесь табака к жеванию.; а те, что наиболее неопрятно ведут себя с табакою, жрут ее, то есть жуют: видел я там нескольких таких…»
Запорожці вважали люльку «душею козака». Тому її берегли і вважали своєрідним талісманом. Бувало якщо люлька ламалася, господар міг захворіти або навіть померти. Не дарма гоголівський Тарас Бульба не хотів залишати свою люльку на полі бою! Втім, і в полон він якраз потрапив через те, що саме люльку втратив.
«Запорізьке товариство» тягнуло тютюн з мініатюрних люльок — «носогрійок». Маленька люлька була зручна для використання і в морському поході, і в сідлі. Автор тритомної «Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький пише, що така люлька зручно розміщувалася за відворотом шапки. Таким чином «свою душу» козак втрачав з головою і в прямому і в переносному сенсі.
Крім трубки як предмета особистого вжитку запорожці знали й трубки як предмет ритуальний, що використовується для колективних дій:
«У запорожців крім того, що кожен козак мав у себе люльку, а то була ще «обчеська» люлька, дуже великих розмірів, обсаджена намистом, дорогоцінним камінням, різними бляшками, іноді списана написами на кшталт «козацька люлька — добра думка», і з такою люльки потягувало ціле суспільство або збори, коли обдумували яке-небудь підприємство або замишляли похід … »
Згадані істориком великі розміри «обчеської» люльки відносяться перш за все не стільки до чашки трубки, скільки до довжини самого чубука — такі трубки з довгими чубуком були ще в ходу в чорноморців, де і були відображені вже в ХІХ ст. на фотографіях і малюнках дослідників кубанської козацької старовини.
«Обчеська люлька» (або «курінная»)  у запорожців була «колективною душею». Звичай її викурювання дуже нагадував аналогічний індіанський ритуал з трубкою миру. На курінний раді в урочистій обстановці прикрашена вишуканими візерунками і окута сріблом люлька виносилася курінним отаманом з курінної скарбниці і розпалювалася. Козаки затягувалися з неї по черзі передаючи з рук у руки. При цьому кожен висловлював свою думку з обговорюваної справі. На думку запорожців таким способом вирішувалися найскладніші проблеми.
Хтозна, може, першою такою люлькою була та сама, надіслана із заокеанської Вірджинії Лавріном Богуном. Або навпаки: Лаврін Богун так швидко знайшов спільну мову з індіанцями саме під час спільної для козаків і індіанців люльки миру Вірджинського куреня.
Люлька миру в руках Богдана
До початку визвольної війни 1648 року під проводом Богдана Хмельницького «обчеська люлька миру» міцно увійшла в козацький побут. І якщо справа зовсім заходило в глухий кут, гетьман наказував дістати люльку. Про це залишилися свідоцтва як українців, так і представників Західної Європи.
На початку 1657 року посольство від шведського короля прибуло в гетьманську столицю Чигирин. Пастор Гильдебрандт, що  був на тій аудієнції, розповідає, що хоча розмова і відбувався на зрозумілій для всіх латині, сторони ніяк не могли домовиться. Почався обід, на якому були присутні Богдан Хмельницький з дружиною Анною, посли і козацька старшина. Після обіду гетьман спочатку без ентузіазму побринькав на лютні, а потім відклав її зі словами: «Хлопці, а де ж люлька? (Klopci, a deiz lulka?) »
.
Козак напідпитку. М.І. Струнников (1871-1945). 1921 р.
Шведам в той час ще був невідомий сенс викурювання обчеської люльки миру і вони не приєдналися до ритуалу, який об’єднував народи по обидві сторони Атлантики. Ті переговори завершилися для обох сторін невдало. А може послів шведського короля Карла Густава занадто спантеличила вимога Хмельницького визнати його владу «на всю стару Русь, де грецька віра існувала і мова ще існує, аж по Віслу», і вони відмовилися палити з таким ненаситним новим володарем Русі.
Куди більш поступливим було посольство польського короля Яна Казимира восени 1948 року. Як свідчить літописець Григорія Граб’янки, посольство до Хмельницького очолив київський воєвода Адам Кисіль, оскільки він був однією з Хмельницьким православної віри і добре його знав:
«І як не старався Кисіль, як не працював своїми медовими вустами, однак гетьман нехтуючи його велеречивість, не раз обривав його, наказував помовчати і тільки поважаючи своє старе знайомство з ним, запросив всіх послів до себе на обід і, порішив посміятися з пихи панської, забрався в дороге вбрання і піднімав позолочену чару зі звичайною горілкою на честь послів польських і на честь дружини своєї Чаплінської, родом польки, (що теж була багато вбрана і, мов п’яна, саме розтирала в черепку тютюн для Хмельницького). Посли, бачачи таке ставлення до себе, поступилися лінією до річки Горинь і, відклавши підписання мирного договору на весну, вирішили втікати від жорстокості гетьмана».
Побоялося закурити з Хмельницьким і польське посольство, очевидно побоюючись все тих же вимог відступити за Віслу. А козаки вкотре переконалися в чудодійну силу свого тютюну. Адже не раз з його допомогою козаки навіть чорта в пекло виганяли.
Особливу любов до люльки і тютюнового зілля січовиків відзначають всі сучасники та історики Запорізького Коша. Ось, наприклад, як це описує Яворницький:
«У вільний від походів час запорізькі козаки любили, лежачи на животах, побалагуріть, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечку, так звані «носогрійкі» або люльки-бурунькі, і попихкуючи з них димком. Люлька для козака перша справа: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам мерщій за трубку: «А, ну-ка, синку, берiться за люльки, нехай паска постоє, а поросята кат не візьме», — жартівливо говорять про запорізьких козаків їхні нащадки. Люлька для запорожця — рідна сестра, люба подруга його: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку та так верст шість, а то й більше все смалить і смалить і з рота її не випускає…»
.

Коротка козача люлька-«бурулька» або, правильніше, «бурунька» (від татарського слова «burun» — «ніс»), що, фактично, те ж саме, що й «носогрійка» — річ непроста. Багато їх збереглося по музеях і приватних колекціях запорізьких старожитностей, що дозволяє відновити їх історичний вигляд. Будь-який завзятий курець скаже, що букет тютюну значно змінюється в залежності від того, з якої породи вирізана трубка. Українські селяни здавна вирізали собі люльки тільки з особливих порід дерев — перш за все з вишні, а також із груші, липи і вереса. За народним повір’ям, у жодному разі не можна було різати люльки з осики — проклятого дерева, на якому Юда повісився. Не можна було різати трубки з дуба — дерева, священного для всіх слов’ян. Практично не різали трубки з хвойних порід — сосни і смереки, оскільки їх смолистий запах геть заглушав аромат самого тютюну. Однак люлька запорізька, як видно зі збережених примірників, у давнину була зовсім не цільно-дерев’яною — а представляла собою досить складну конструкцію, значно відрізняється від сучасних сувенірних зразків.
«Чашка» трубки найчастіше ліпилася з глини і обпікалася на вогні, проте збереглося багато зразків «чашок», виточених з вулканічного туфу або інших, переважно м’яких гірських порід. За зовнішнім ободу «чашки» нерідко наносилися сакральні візерунки — так звані «карбо», що мали також місце на кобзі-бандурах, тростини-насеках і посохах-костур. І вже тільки в саму чашу трубки вставлялася «втулка», виточена з дерева (вишні, липи або груші). «Чубук» виготовлявся також нерідко дерев’яним, з клена. Але найчастіше матеріалом для чубука служив порожнистий всередині «очерет», яким заросли на сотні верст дніпровські плавні. Такі чубуки практично ніколи не чистили — і коли в чубук накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий, благо матеріал для нього завжди був під рукою.
А ось що пишуть дослідники про курильні трубки з іншого регіону України:
«Трубки як об’єкт народного мистецтва зберігаються ще до сих пір на Гуцульщині, там вони виготовляються з мосяжної і мельхіорової бляхи, зрідка зустрічаються і відлиті люльки. Цікавим зразком є трубка-«путилівка», яка виготовляється в селі Путілі Черновецького повіту. Місце з’єднання кришки з трубкою іноді прикрашено плоским гребенем або вінчиком. Віночки зазвичай закінчуються головкою птиці або коника. Кришки трубки також бувають з прикрасою, зробленим з вузенького паска бляхи «кучер», виготовленими дуже майстерно…»
Крім самої люльки, січовики з особливими почуттями ставилися і до інших трубкових атрибутів — так зване «причандалля». До них, перш за все, відносилися кисети-«капшуки» для зберігання тютюну, нерідко майстерно вишиті матерями або нареченим козаків, а також сталеві «кресала» для добування вогню, часто викувані у формі стилізованих тварин — вовків, коней, птахів і змій. А деяким «причандаллям» запорожці, тільки з ним притаманним почуттям гумору, дали дуже колоритні назви — «затичка» (щоб забивати тютюн в трубку, сьогодні «тампер», «топталка») і «протичка» (щоб прочищати її, «шомпол», «пробійник»); вони виготовлялися з металу, а в давнину з кістки або рогу, і також багато прикрашалися орнаментом. Люльку та супутнє їй «причандалля» запорожець носив частіше всього або за своїм широченним поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку-«гамане», кріпиться також до пояса, або ховав за відворот своєї знаменитої смушевій шапки-«бирки».
Куріння трубки на Україні в середовищі козацтва стало вважатися чи не символом молодецтва, а «добра люлька» була поставлена в один ряд нарівні з «ясною зброєю» — «білою», або, як кажуть нині, холодною зброєю. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька ворогові дісталася.
Однак разом з курінням трубки використовували і нюхання тютюну:
«Люльки, однак, не виключали і вживання нюхальних ріжків: нюхарі були переважно старі діди, які, уникаючи занадто великий витрати часу близько люльки, воліли їй ріжок з тютюном: «Поки її наложеш, поки її запаліш, поки її накриєш та поки її насмокчешся, єретічої душі, а то смікдьорг! Утер носа та й готовий!» А деякі вживали і те, й інше: «Люлька душу услаждає, а ріжок мозок прочіщає»
«Курії» і «нюхарі» деколи нерідко добродушно насміхалися один над одним. Головним приводом для глузувань над «нюхарямі» була неохайність останніх — на одязі часто бували видно залишки нюхального тютюну. Однак «нюхарі», наприклад, Старобільського повіту весело відповідали, що хто нюхає і не втирається — той і не грішить зовсім: з нього сміються люди і засуджують його, а тим самим беруть його гріх на себе. А в Білгородському повіті розповідали легенду, що на нюхання тютюну благословила сама Пресвята Богородиця, за допомогою нюхального тютюну позбавляє від головного болю.
Найбільш повне зібрання легенд і переказів про походження тютюну та куріння ми знаходимо у відомого українського етнографа кінця ХІХ ст. Георгія Булашева. Згідно з цими народними переказами, український народ бачив у курінні підступи бесовщіни, як, наприклад, розповідали селяни Чернігівського повіту:
«…Коли Бог розгнівався на чортів і почав їх скидати з неба, то один чорт летів-летів так і напоровся… на Суховерхів дуб. Висів чорт на ньому до тих пір, поки почала з нього потерть сипатися. Стала падати потерть на землю, а з тієї потерть почала рости тютюнова розсада. Люди стали її брати там, палити і нюхати, а потім й у себе на городах розвели»
В інших легендах також розповідається про «нечисте» походження тютюну — наприклад, в Олександрівському повіті вважали, що початок куріння пов’язане з початком розпивання горілки і походить від того пустельника, якого спокусив на це біс; в інших же місцях вважали, що чорти заманили селянина, що йде до церкви, в ліс, подарували йому трубку і навчили курити. Існувала також думка, що тютюн виріс з тіла тієї блудниці, яка зняла Предтечі голову.
А в легенді з Чигиринського повіту розповідається, як чорти, щоб відвернути ченця від молитви, стали його спокушати, підпаливши зростаючий поруч дуб. Чернець молитвою поспішив і знерухомів чорт в самому дубі — дуб ріс-ріс і роздавив гедзя: ось з цієї бісівської крові, що пролилася на землю, і виріс тютюн.
Тютюн на Україні здавна називався словом «тютюн», запозиченим безпосередньо з турецької мови («tutun»). Від турків ж, мабуть, козаки запозичили і сам звичай палити трубки, оскільки турки тримали в своїх руках всю середземноморську торгівлю в XVI-XVII ст. Самі ж османи, скоріше за все, дуже швидко перейняли звичку курити люльку безпосередньо у іспанців; тим більше, що саме паління різних, в тому числі і наркотичних трав для отримання «кєйфа» (тобто насолоди), було здавна притаманне мусульманським народам — і замість гашишу в кальяні з’явився вже ароматизований тютюн, що призвів за собою і звичку куріння вже власне трубки.

Відповідь Запорожцiв Магомету IV
   Запорозькі козаки турецькому султану!
        Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!..
        Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорозьким
Однак самим цікавим моментом в курінні тютюну є процес його ароматизації — щоб відбити неприємний тютюновий запах, який, за влучним висловом українських селян «…горло дере». Для цього існує два основних способи — ферментація тютюну, що вживаються нині повсюдно як основний спосіб, і додавання в тютюн сумішей з ароматизованих трав, як, наприклад, в кальяні. Незаслужено забутий дослідник запорізької козачої старовини Анатолій Пастернак, великий знавець української народної медицини, в своїх роботах прийшов до цікавих висновків. Виявляється, що в процесі ферментації зібраних тютюнових листів той самий махорковий, різкий присмак тютюну знищується, що приводить до поліпшення смакових якостей тютюну і тютюнових сумішей. Проте в результаті цього процесу також руйнуються і корисні для здоров’я речовини — а от концентрація нікотину збільшується в десятки разів:
«Сіяли тютюн, який виростав в наших кліматичних умовах, а це, переважно, махорка. Застосовували технологію приготування саму найпростішу — висушували листя … А це — яблучна, лимонна, щавлева кислоти, різні ефірні олії, яких в листках махорки цілих півтора відсотка. Серед них — кемпферол, кверцетин. Фахівці знають: всі ці речовини не тільки не шкідливі, вони корисні для організму! Наприклад, кемпферол і кверцетин зміцнюють серцеві м’язи … »
З найбільш відомих на Україні махоркових сортів «самосаду» сіяли найчастіше такі як «Самсон» і «Дюбек». Ось в них-то, щоб відбити махоркових сморід, і додавали різні запашні трави, звернувшись до досвіду народних цілителів, знахарів-травників. Пастернак серед інших трав виділяє наступні:
Материнку (або материнку лікарську) — в ній містяться тимол та карвакол, заспокійливі нервову систему, а також терпени, які протидіють хворобам шлунка;
Любисток — його «молодиця» (дівчина на виданні) замішувала в тютюн, щоб «…прив’язати до себе козака», а також зберегти його в дорозі; в ньому містяться фурокумарин, псорален, бергаптен, що володіють антисептичною і протипухлинною дією;
М’яту — її додавали не тільки в курильну суміш, але також і в суміші для нюхання тютюну; м’ята містить речовини, що позитивно впливають на тонус, бадьорість, розсудливість, спокій, які сприятливо вплив на роботу мозку;
Тірліч (або тирлич жовтий) — як казали старі: «…щоб руки-ноги не викручувалися», тобто від ревматичних болів у суглобах;
Гостролист — попереджує хвороби горла, ангіну, запалення ясен, зміцнює емаль зубів.
Крім вищезазначених рослин, які мають суто лікарський вплив, в народному середовищі в курильні суміші додавали також трави, що мають сумнівне з точки зору практичної медицини значення, але мали велике значення для самих козаків, за народними віруваннями, у зв’язку з їх специфічної діяльністю. Вважалося, наприклад, що:
Для очищення крові після поранення потрібно палити тернові листя і його сушені квіти;
Для того, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушену полин;
Козаки-«могильники», що несли невсипущу «варту» на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену тирсу, тобто ковила.
Однією з найбільш цікавих трав, що вживалися в курильних сумішах, був буркун (або буркун жовтий), який курили старі рибалки, які перебували в силу свого промислу довгий час ледве не по пояс у воді. Сушені верхівки з листям і квітами буркуну містять в собі у великих кількостях речовину кумарин, що має протисудомниі властивості. Однак та ж саме речовина, кумарин, пригнічує нервову систему і має до того ж ще й наркотичний, а точніше, галюциногенний, ефект
Запорізькі козаки, знаючи цей побічний ефект, курили тютюн з домішкою буркуну після бою, якщо січовик «…не міг забути виду мертвого ворога або вмираючого побратима». Цікаве підтвердження цьому знаходимо і на сторінках роману Шолохова «Тихий Дон», коли донський козак Григорій Мелехов, головний герой оповідання, щоб розвіяти тугу, курив: «…жменю суміші: сухий буркун і корінці недозрілого самосаду — «Дюбек».

Українські народні вірування також донесли до нас перекази про якусь «чаклун-траву» — порошком з якої запорожці лікують рубані, колоті і різані рани. У знахарський практиці «характерників», запорізьких чародіїв, вживалися й інші казкові рослини — наприклад, «розрив-трава», відмикає будь-які замки і кайдани, «одолень-трава», що допомагає здолати будь-якого ворога, «цвіт папороті», за допомогою якого шукають скарби, у великій кількості залишені січовиками в своїх запорізьких угіддях. Народні легенди глухо згадують про корінь тієї самої «одолень-трави», проте невідомо, яким саме чином його вживали. А от про «чаклун-траву» є згадка, що її саме курили, «…щоб шабля не брала». З огляду на багато архаїчних елементів, що збереглися в запорізькому середовищі, і дійшли мало не до наших днів з часів індоєвропейських військових союзів (наприклад, культ вовка-перевертня), можна припустити, що куріння (або, точніше, воскуріваніє) різних трав, що містять галюциногенні або стимулюючі речовини, входило і в ритуальну практику січовиків, як до цього подібне мало місце у скандинавських народів, а також у ритуальній практиці інших народів. Більше того, подібна практика підготовки до бою могла мати місце у запорожців ще й в силу постійної взаємодії з мусульманським світом, протягом століть використав психотропні речовини (наприклад, опіум і гашиш) в якості допінгу для своїх воїнів, наприклад, подібні згадки існують про османських яничарів. Однак що це було за таємне зілля козаків — історія замовчує. Чи не тут чи корениться одна з розгадок таємниць запорізьких «характерників», яких, згідно з легендами, «…ні куля, ні шабля не брала»?
Як би там не було, але рецептура приготування і самі пропорції з трав, додається в курильні суміші, до наших днів практично не дожила. Єдиним винятком є рецепти, що збереглися в народі до сьогодні, — це рецепт «злого тютюну» (чверть полину на три чверті тютюну), і «мішанок», тобто сумішей в рівних частинах самосаду сорту «Самсон», м’яти та любистку, або в рівних частинах тютюну і буркуну. А ось грішно курити чи ні — на те є наступна українська легенда: «…Хто курить, але не плює при цьому, той гріха не робить, але хто крить і плює, той пекла не уникне — тому що земля всім нам мати: ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо, і того земля не прийме, хто на неї плює…»
Ось така історія. А ви куріть, та на землю не плюйте, тоді й гріха не буде, а хто з вас насміхатись буде, той ваш гріх на себе візьме.
Tags: Запорізька Січ, гетьмани, звичаї, козацтво, курение, народні промисли, продукты, спадщина, тютюн, українське, цікаве
Subscribe

  • У Зеленского решили забанить антикремлевские блоги

    Сегодня с удивлением узнал, что 23 февраля НацКомиссия по регулированию связи и информатизации опубликовала список из более 400 сайтов к которым…

  • Торчок Капітулянтович Щеленський

    За січень держборг України зріс на півмільярда доларів, Україна може забути про гроші МВФ у 2021 році, – О.Пендзин. У січні промислове…

  • Люди і манекени

    ОБСЄ нарахувала за добу 88 порушень "тиші" Російські окупанти 20 разів гатили по позиціям ЗСУ, загинув український військовий. Вчора також…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment