Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Козак і люлька: таємниця козацького диму (1 частина)



Ми, українці, вважаємо запорізьких козаків своїми предками. Але що ми насправді знаємо про козаків? Хто такі козаки – волоцюги і п’яниці, чи відважні лицарі і патріоти своєї землі? На скрижалях пропонують розповідь про козаків:


Житло козаків було досить примітивним, жили вони в куренях – хатинах з очерету. Головував у курені отаман. Усі козаки, що жили в одному курені харчувалися разом. Козаки не були примхливими в їжі, тож цілком задовольнялися кашею приготованою з борошна, води та солі – ця страва називалася «саламаха». Іншою повсякденною стравою для козаків була «тетеря» – суміш борошна, крупи та проса, до якої додавали слабеньке пиво або рибну юшку.

Козаки були по-справжньому волелюбним народом, були неперевершеними воїнами. Кожен козак мав рушницю, алебарду і шаблю. Козаки були безстрашними і демонстрували у військових діях неабиякий розум та хитрість. Вони вміли непомітно підкрадатися і атакували ворога зненацька.

Про походи козаків складались пісні та легенди і сьогодні вже важко сказати що є правдою, а що – вигадкою. Ними можна захоплюватись, їх можна зневажати, але факти про козаків говорять самі за себе – запорізькі козаки були по-справжньому вільними людьми і робили зі своєю волею все що хотіли!


Усім відомо, що неодмінним атрибутом запорізького козака, крім «шаблюки» (шаблі) і «ратища» (піки), була також «люлька» (трубка). Народні «парсуни» (портрети) козаків зображують їх з трубкою: на коні в поході, чи сидячи з кобзою — а люлька завжди в зубах. У відомої української народної пісні «Ой, на горі женці жнуть» гетьману Петру Сагайдачному навіть приписують такі слова:

«…Ой мені з жінкою не возиться
А тютюн і люлька в поході козакові пригодиться…
»

«Відважний і безтурботний запорізький козак, потягує люльку«, — один з найпопулярніших образів в українському фольклорі: «Шабля, люлька — вся родина, сивий коник — то мій брат». Увійшло в приказку, що у вільного козака шабля була сестрою, а люлька — дружиною. Звичаї козацького товариства припускали точно такі ж цінності і у запорізької сіроми [бідноти], і в старшини і, навіть, у самого гетьмана.

«… А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний,
Гей вернися Сагайдачний, візьми свою жінку, віддай тютюн, люльку, необачний
».
Слова відомої пісні про горопашним гетьмані досі викликають суперечки серед дослідників українського козацтва. Багато хто навіть вважає, що ця пісня ображає гідність великого державного діяча. Але мало хто знає про те, що перший справжній американський тютюн був присланий в Україну саме для гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
У 1607 році група поселенців зі Старого Світу, очолювана капітаном Джоном Смітом, відпливала в Новий Світ. На кораблі під командою англійця з таким поширеним прізвищем був і українець з не менш славного роду — Лаврін Богун.
Січовий дід (відставний). С.І. Васильківський (1854-1917). 1900 р. Изъ украинской старины.
Можливо Лаврін був навіть дядьком знаменитого Івана Богуна, який воював разом з Богданом Хмельницьким проти поляків і був полковником Вінницьким, а потім Паволоцьким. А може, це його більш далекий родич із Брацлава, звідки походить шляхетський рід Богунів.
Сам капітан Джон Сміт був у той час відомої авантюрної особистістю. Воював за католицьку лігу, фінансувався Іспанією і Папою Римським, проти Османської імперії. Потрапив у полон і був проданий на галери. Так і гріб би капітан Сміт невільником на галері під свист турецької нагайки до кінця своїх днів, якщо б не напали на неї вночі запорожці.
Деякий час він пробув на Січі (про що пише в своїх мемуарах), а потім вирішив спробувати щастя за океаном. Як раз в цей час англійська торгова компанія «Вірджинія» засновувала поселення в Північній Америці.
Джон Сміт узяв з собою і декількох запорожців, серед яких був лікар і цирульник Лаврін Богун. Колоністи заснували місто і приступили до виконання основного завдання «Вірджинії» — пошуку золота і коштовного каміння. За іронією долі запорізькі співробітники англійської «Вірджинії» в американській глухомані нічого цінного не знайшли.
Але господарські українці не голодували і не сумували. Місцеві, невідомі в Європі, сільськогосподарські культури — картопля, помідори і кукурудза — припали їм до смаку. А проблеми з індіанцями перестали існувати після першої ж трубки миру: благородні воїни з різних кінців світу завжди знайдуть спільну мову за спільним ритуалом.
Ароматне куриво, яким пригостили запорізьких козаків індіанці, взагалі то призначалося тільки для урочистих випадків. Індіанці вирощували його трохи і тільки для особистого вживання. Але діловиті українці побачили в дивовижній місцевій рослині справжню золоту жилу…
Якраз трапилося так, що на полюванні капітан Сміт був випадково поранений. Богун, який користувався у Вірджинській колонії незаперечним авторитетом серед білих поселенців як лікар, а в індіанців шанувався за шамана, категорично відмовився лікувати капітана: мовляв у цьому примітивному світі таку складну рану прооперувати неможливо. І якщо капітан Сміт не хоче ампутації, то доведеться плисти до Англії.
Разом з Джоном Смітом в 1609 році в Старий Світ відправив Лаврін Богун і кілька папуш тютюну. Саме в цей період, початку ХVII століття, старенька Європа починає захоплюватися новим ароматним курильним зіллям.
Хто першим ввів цю моду тепер уже з’ясувати практично неможливо. Іспанці природно приписують першість відкривачеві Америки, Христофору Колумбу. Кубинці нагадують, що це було саме їх зілля, і як доказ — до сьогодні продають свої знамениті сигари за завищеною ціною. Італійці при цьому вставляють, що Колумб їхній земляк. У англійців популяризатор — знаменитий пірат і адмірал сер Уолтер Рейлі. Французи пишаються своїм Жаном Ніко, який вислав з Португалії вже популярний там (!) тютюн королеві Франції Катерині Медичі, як засіб від мігрені (тепер звуть ці ліки — наркотик «нікотин»). Московія довше за всіх не приймала європейську моду. Лише через сто років після гетьмана Сагайдачного цар Петро І нарешті скасував заборону на паління «диявольського зілля».
Цілком імовірно, що в Україну перше американське куриво потрапило саме з тієї партії, яку відправив Лаврін Богун разом з Джоном Смітом. Тим більше, що англійський капітан за два роки перебування на Січі не раз зустрічався з гетьманом Сагайдачним. Можливо, що гетьман і курив той тютюн з індіанської люльки, яку передали йому Вірджинські козаки. А на таку цінну і рідкісну річ гетьман, як справжній запорожець, міг проміняти навіть… ну, як у пісні співається…
Втім, історичні документи про це мовчать, збереглися лише іронічні слова пісні. Але що достеменно відомо, так це те, що Лаврін Богун кілька разів згадується в документах колоніального штату Вірджинія. Зокрема: він мав там свою лікарську практику і отримав в цьому штаті наділ землі, на якому вирощував тютюн.
Козацький тютюн
Запорізькі козаки «смалили люльки» задовго до появи при європейських королівських дворах звичаю «куштувати нікотіану». Східні народи насолоджувалися димом кадильним всякого зілля ще в античності. Так скіфський звичай дихати біля багаття дурман травою описує «батько історії» Геродот. Бути може в Україні звичай вдихати курильних зілля зберігся ще з тих часів.
Запорожець. Гравюра з акварелі С.І. Васильківського. Річник «Зоря». — Львів, 1984.
А безпосередньо куріння люльки і тютюна прийшло з Туреччини. Вся козацька тютюнова термінологія турецького походження: «люлька» — похідна від турецької lüle, lüla — «труба»; саме «куріння» по-турецьки — «тютюн ічмек», що означає «пити дим». З Туреччини ж прийшли «чубук» і «капшук» (кисет).
Як вже зазначено вище —  український популяризатор тютюну Лаврін Богун був лікарем. Козаки вживали тютюн, як ліки. Вважалося, що куріння заспокоює нервову систему, знижує кров’яний тиск і покращує сон з апетитом.
Козацький тютюн і складався з лікарських рослин. Це була суміш полину, деревію, чебрецю, валеріани, м’яти та багатьох інших компонентів, які кожен козак додавав по своєму бажанню. Чи курили запорожці легкі наркотики типу конопель або одурманюючого опіуму? Очевидно, кхм-кхм, що запорожці пробували все…
Проте, слідуючи східним традиціям куріння, основний упор робився на різноманітні суміші. Так, в Османській імперії, чисті наркотики були долею бідних людей, для яких наркотичне забуття було чи не єдиним способом покинути похмуру реальність повсякденного життя. У вишуканих курильних сумішах для султана і його дивана практично були відсутні згубні для здоров’я наркотичні компоненти. А запорожці вважали себе прошарком аж ніяк не поступливим родовитому Владиці Блискучої Порти, братові Сонця і Місяця. Про те свідчить їх знаменитий лист Мохаммеду IV. Активний, здоровий і яскравий образ козацького життя не викликав потреби в одурманюючих засобах.
Дістати (або добути) немислимо дорогий султанський тютюн мріяв звичайно кожен запорожець. А у вільний  час він покурював місцеву суміш українських лікарських трав, заспокоюючи нервову систему і налаштовуючись на черговий похід на Стамбул.
Tags: Запорізька Січ, гетьмани, звичаї, козацтво, курение, народні промисли, продукты, спадщина, тютюн, українське, цікаве
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments