Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

15 июня родился Иван Миколайчук - гений украинского кинематографа ХХ века

Сегодня исполнилось бы 75 лет Иван Миколайчуку (1941-1987) - актеру, кинорежиссеру, сценаристу, знаковой фигуре украинского кинематографа ХХ века и просто человеку светлой души.

1

«Я не знаю более национального народного гения... До него это был Довженко», - так сказал о Иване Миколайчуке Сергей Параджанов - человек безупречного вкуса и чутья на настоящее и на фальшивое. Но случилось так, что Иван Миколайчук, всенародно любимый актер - знакомые и незнакомые называли его просто Иваном, и никогда Иваном Васильевичем, при жизни так и не получил от власти звание «народного». Был только «заслуженным». Несмотря на человеческую любовь, партийные чины не слишком жаловали Миколайчука - одним своим видом на экране он будил в усыпленной украинской душе какие-то древние воспоминания о достоинстве, свободе и независимости.

Чиновникам оккупационного режима было все не так у этого актера - «то глаза злые, то лицо « не совецкое». На протяжении 10 лет ему не давали никакой возможности ни самому кино снимать, ни как актеру играть. Клеймо врага советской власти ему прицепили после выхода фильма «Аннушка», где он сыграл парня с УПА. Масла в огонь подлило случившееся в Яремче: как-то, в перерывах между съемками Миколайчук пошел в ресторан пообедать. Времени было мало, и он решил не переодеваться. Так и пошел туда - в форме воина УПА. Это было знаменательная сцена: все, кто там был, чуть ли не лишились чувств, в том числе несколько сотрудников КГБ, которые находились при исполнении служебных обязанностей - притворившись мирными гуцульскими дядьками за ресторанным столиком, которые исправно высматривали и выслушивали, не несет временами кто какой крамолы на советскую власть... А здесь, как из-под земли, появился молодой воин УПА. Они чуть ли не взбесились от ярости. Пожалуй, это было последней каплей: «Как вы смеете... Кто вам дал право...» и т.д и т.п. При Сталине Миколайчука бы непременно посадили. Впоследствии, что бы ни делал Миколайчук, к нему цепляли ярлык «националиста».

2

К примеру, в фильме Юрия Ильенко «Белая птица с черной отметиной» Иван Миколайчук должен был сначала играть роль Ореста Звонаря (Ореста, в конце концов, сыграл Ступка) - сильного и свободолюбивого человека. И по указанию ЦК КПУ Миколайчуку не дали этой роли. Лента, которая получила немало наград и была закуплена 57 странами мира, на родине была снята с проката за «националистический душок». Ему даже Шевченковскую премию дали в 1988 году - посмертно. Иван Миколайчук родился в селе Черторие Черновицкой области. Был четвертым ребенком в многодетной крестьянской семье. Окончил в 1965 году Киевский институт театрального искусства, с тех пор работал на Киевской киностудии им. А. Довженко. Сыграл в фильмах: «Тени забытых предков» (Иван), «Сон» (Тарас Шевченко), «Бурьян» (Давид Веревка), «Белая птица с черной отметиной» (Петр; соавтор сценария), «Пропавшая грамота» (Василий; эту роль актер считал одной из лучших, но фильм тоже был снят с проката).

Как режиссер поставил фильмы «Вавилон-ХХ» (по роману «Лебединая стая» Земляка, соавтор сценария, автор музыкального оформления, роль Фабиана), «Такая поздняя, ​​такая теплая осень» (в соавторстве с Виталием Коротичем). Иван Миколайчук ушел из жизни 47-летним, оставив нереализованными множество творческих замыслов...

«Конечно, Иван Миколайчук - трагически эмблематическое явление. Он дал живой пример того, чем бы могла быть Украина. И смертью своей показал, чем она стала» (Вадим Скуратовский). В феврале 2016 года на имя Президента Украины была подана петиция о присвоении Ивану Миколайчуку звания «Героя Украины». Из необходимых 25 000, обращение подписало только 80 человек.
*****
1941 рік. За тиждень до початку війни, 15 червня у с.Чорторія Чернівецької області прийшов у світ Іван Миколайчук.

3

Мати – красуня, училася в гімназії, мала голос, талант, але дуже рано зав’язала світ заміжжям і обкидалася дітьми. Жилося нелегко: у сім‘ї було десятеро дітей, пережили війну. Іван Миколайчук був четвертою дитиною в родині, тому йому доводилося доглядати малих. Він лазив на горище полохати лелек, щоб не приносили більше малят. Навколо краса Карпат, а поряд із селом божевільня.

Зеленоокий Іванко вирізнявся талантами, тому відрядили батьки його до музичного училища, хоч не знав жодного нотного знака. Його прийняли до класу бояну: грав на інструменті одного хлопця, кожного дня Іван їздив додому. 15-літнім поступив до студії драм. театру. Потому 19-літній юнак потрапив на роботу до Чернівецького драматичного, де запізнався із Марічкою, молодшою на два роки. Між ними промайнула іскра. 29 липня 1962 року вони побралися, дід-ворожбит сказав, що житиме Іван 25 років. І Миколайчук поспішав жити. Жили у коридорі гуртожитку разом, це був їхній медовий місяць.

Восени 1964 року завдяки Леніну актор Іван Миколайчук познайомився з п’ятнадцятирічним школярем Володимиром Івасюком. Справа в тім, що у Кицманській школі відбувся вечір танців. О 9 години вечора усі розійшлися. Вчителі пішли додому, школярі зібралися у парку, для годиться "приговорили" пляшку вина і задумали натягти кашкета на гіпсового Ілліча. Та постать "вічноживого" виявилася не закріпленою, він захитався і - розбився.

4

На ранок бюст дєдушки Лєніна двірники знайшли біля паркового смітника. Можете уявити, який зчинився скандал. Виникла "Справа Володимира Івасюка". Висміяний, обстрижений юнак 15 діб перекопував міські клумби. Тоді Володя почав палити. Володю Івасюка разом з батьками затягали по інстанціям; хлопця обіцяли виключити з школи, з комсомолу. Іван так зрозумів, що треба хлопця виручати і по всім інстанціям, де міг тільки пройтися, замовив за нього слово і сказав: "Не псуйте хлопцеві кар’єри музиканта. Він абсолютно нічого дурного не хотів, просто випадок такий з кожним може статись".

Хоч золотої медалі Влодко не отримав (була "4" з історії та суспільствознавства), але подружився з сім’єю Миколайчуків.

Вони переїхали до Києва, Іван працював на кіностудії, а вечорами учився в театральному інституті. На другому курсі керівник Борис Івченко наполіг, аби Івана спробували на головну роль у фільмі "Тіні забутих предків". За старою радянською традицією в усіх українських фільмах головну роль мав виконувати представник із Москви. То була політика! І на роль Івана було запрошено Геннадія Юхтіна, тому Параджанов навіть не бажав глянути на якогось там Миколайчука. Він не з‘явився на знімальний майданчик, а зйомки наказав зімітувати, щоб не сваритися з Івченком.

І сталося диво – Іллєнко доганяє Параджанова і кричить: "Сергію Йосиповичу! Верніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння і сприйняття!" Параджанов подивився гру. Коли ж він вигукнув: "Геніально!" – всі зрозуміли, що Іван – Іван Палійчук, а не запрошений на роль Юхтін.

Діалог під час знайомства Миколайчука з Юхтіним:
- Геннадій.
- Іван.
- А я вже не Іван.

Параджанов навіть вивчав гру Івана, бо той грав, наче жив. Сергій Йосипович казав, що, аби його воля, заборонив би Миколайчуку зніматися, бо так зіграти можна тільки раз.

Коли одночасно знімали "Тіні забутих предків" і "Сон" Іван захворів, тоді Івченко сказав: "Через цього хлопця стоїть дві знімальні групи, вся кіностудія?" Він виклопотав однокімнатну квартиру для Миколайчука на вул. Жилянській, з вікна якої було видно Києво-Печерську лавру, Видубецький монастир, розлогі схили Дніпра. Тут подовгу жили Брондуков, Гаврилюк, Льоша Кондратенко, Осика та залишились автографами на шпалерах.

Навіть за тих умов "Тіні забутих предків" потрапили на фестиваль до Аргентини. Миколайчука навіть запрошували на роботу до Голлівуду.

Ліна Костенко добре знала Івана, бо її чоловік Цвіркунов був директором кіностудії ім. Довженка. Вона писала: "Його обличчя знали вже мільйони, а він косив траву". Миколайчук був душею компанії: любив вино, дівчат, був майстром високої розкішної художньої лжі. Вони навіть влаштовували конкурси, хто найкраще збреше. Найдорожчим другом Івана був Іван Гаврилюк.

Якось так сталося, що всі запропоновані ролі одягали Миколайчука у мундир: "Гадюка", "Комісари", "Повернення Батерфляй". У 30 років він виспівав "Білого птаха з чорною ознакою". На жаль, україномовний варіант стрічки є тільки в Австралії. Наступного року була "Пропала грамота" за сценарієм Івана Драча, який дозволив: "Нехай Іван робить все, що хоче!".

1974 року уряд заборонив націоналістичне кіно. З роботи зняли Цвіркунова.

Коли Іван Миколайчук знімався у Болгарії, в гримерну до нього зайшов Жан-Поль Бельмондо. Він висловив своє захоплення картиною, яку бачив у Парижі. Їм запропонували перекладача, але актори, які грають життя, розмовляли і розумілися.

1980 року Іван Миколайчук поставив фільм "Вавілон ХХ" за романом Василя Земляка "Лебедина зграя". Картину майже наполовину порізали, Іван страшенно нервував, відстоював кожний епізод. Часто повторював, що треба вмерти, щоб тебе зрозуміли. Потім була робота над фільмом "Така пізня, така тепла осінь!"

Мріяв Іван зняти фільм "Небилиці про Івана." Останній фільм "На вістрі меча" знімався в Одесі, лежачи в лікарні. Уже не міг говорити, тримав у руці дзвіночок. 29 липня Іван і Марічка святкували 25 років подружнього життя. На срібному ювілеї смертельно хворий Миколайчук згадав діда-ворожбита. Чарівник кіно хотів, щоби під час похорону йшов дощ – добра прикмета, дощ в дорогу – на добро.

UAmodna

Іван Миколайчук. Недокошений лан.

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.

"Я не знаю більш національного народного генія...До нього це був Довженко" — казав про Миколайчука великий Параджанов. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок — "націоналіст". Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно. Народився в с. Чортория Чернівецької області.

У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. 1965 — Закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики "Двоє". В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини — тих рис, які ляжуть через 2-3 роки, в основу феномена особистості великого актора.

Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка "Тіні забутих предків", яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам'ятовувався в більшості картинах.

Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого.

Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий. "Коли б нинi запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в „Тінях забутих предків", я б відповіла б: „Ні-ні! Тільки Миколайчук!". Інакше то був би інший фільм, і було б все інше» — говорить Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з "Тіней...".

Tags: Великі Українці, актеры, даты, мастера, постаті в історії, режиссеры
Subscribe

  • Віслюк нещастя

    А, що, може, дійсно, відпустимо віслюка до своїх патронів і бізнес-патронів у Москву?🤔 Там багато об’єктів для техногенних катаклізмів😎 **…

  • Телевізійна окупація

    За рік "перемир’я" Зеленського загинуло 45 українських воїнів, 145 поранено. Через неіснуючу "тишу" Зеленський віддав…

  • Оцю інфографіку у кожну поштову скриню бидла.

    Під заголовком: ви проголосували, щоб годувати цих олігархів. А «боротьба з олігархами» Зеленського – це сеча в ваші очі.

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments