Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Сегодня день памяти украинского Маэстро - Валерия Лобановского

13 мая день памяти Валерия Лобановского, украинского спортсмена и футбольного тренера.

Сердце Маэстро Лобана перестало биться 13 мая, в «день рождения» киевского «Динамо» — ровно 75 лет со дня основания.

1

Имя Валерия Васильевича Лобановского (1939-2002) знают даже люди очень далекие от спорта. Именно благодаря его таланту киевское «Динамо» более 20 лет было символом украинского футбола. Кто не помнит его крепкую фигуру на тренерской (как раскаленной) скамье во время футбольного матча в медитативном раскачивании? Аскетическое лицо, крепко сжатые губы, усталые глаза под белесыми ресницами. Между тем, почти 2-метрового Лобановского в молодости болельщики называли «балериной». Это были 60-е годы, он играл тогда крайним левым в киевском «Динамо», был чрезвычайно техническим и тонким игроком и имел только ему присущий рисунок дриблинга. Стадион гудел, когда Лобановский шел к угловому флажку. Угловые в его исполнении считались половиной гола.

В 1961 году киевляне стали чемпионами страны, то было эпохальное событие - впервые была нарушена гегемония московских клубов. Кстати, решающий мяч главному конкуренту - московским торпедовцам, был забит Валерием Лобановским именно после подачи углового за 5 минут до конца игры. После прихода в «Динамо» нового тренера Виктора Маслова в 1964 году, Лобановский перестал попадать в основной состав. Взгляды тренера и футболиста разошлись. «На разборах игр, - вспоминает Виктор Каневский - все кипятились, показывали друг другу, где кто ошибся, неправильно сыграл, а он раскачивался (уже тогда), слушал, что ему говорят, и делал, что хотел».

О Лобановском можно рассказывать вечность. И как о футболисте, и как о тренере. Ему удалось дважды зажечь звезду киевского «Динамо».

Сначала в 70-80-х, а затем в конце 90-х, когда он вернулся с ближневосточного затворничества и снова возглавил динамовцев. Впервые главным тренером «Динамо» Лобановский стал в 1973 году. За год работы он достиг столько, как никто из других великих тренеров советского футбола, начиная от Аркадьева и заканчивая Бесковым. После феерического финала и победы со счетом 3:0 над венгерским «Ференцварошем» в розыгрыше Кубка кубков в 1975 году, апофеозом украинского футбола, для киевлян стал розыгрыш Суперкубка того же года, когда они в двух матчах разбили легендарную мюнхенскую «Баварию» во главе с чемпионами мира Мюллером и Беккенбауэром.

Пожалуй, никогда за всю историю советского футбола не было клуба, который бы громил своих соперников с таким рвением. Можно вспомнить матчи динамовцев с венским «Рапидом» (4:1 и 5:1), пражской «Дуклой» (3:0); разгром (через 2 недели после Чернобыльской катастрофы) лидера испанского футбола мадридского «Атлетико» (3:0). Киевляне семь раз становились чемпионами СССР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986), шесть раз - обладателями Кубка страны (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990), выигрывали Кубок кубков (1975 и 1986), европейский Суперкубок (1975). С 1996 года Лобановский вновь возглавил киевское «Динамо». Конечно, у многих возникали сравнения: Шевченко - с Блохиным, Реброва - с Белановым, Калитвинцева - с Колотовым или Буряком... Их сравнивали - кто лучше играет? Они были разными, но в чем-то похожими - эти две незабываемые команды «Динамо» Валерия Лобановского.

Таким же незабываемым остается и он сам - заядлый максималист, реформатор украинского футбола - Тренер.

Збірна України

1
Валерій Лобановський на банері уболівальників Динамо (Київ), 2 березня 2008

Ще на зорі створення збірної, в 1992 році, керівники ФФУ відіслали до ОАЕ листа, в якому запрошували «Лобана» тренувати збірну. Тренер дав згоду, однак вже за кілька годин до відльоту арабські керівники запропонували йому новий дворічний контракт — 24 тисячі доларів в місяць та нову віллу в Дубаях, від якого ВВЛ не міг відмовитися.

Вдруге керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної в 2000 році. До цього він обіймав посаду тренера-консультанта збірної (з 1996 року) у Йожефа Сабо, який зайняв у відборі до Євро 2000 2-е місце, але через поразку від Словенії в плей-оф подав у відставку. Пізніше Йожеф Йожефович про це пошкодував: «Я підвів Лобановського. Через мою відставку Валерій мав тренувати дві команди, і це у нього взяло залишок здоров'я». Новому наставникові було важче, адже він не залишив роботи в київському клубі, тому мусив тренувати дві команди одночасно, хоч такий досвід Валерій Васильович вже мав у 1975–1976 та 1986–1990 роках зі збірною СРСР. Суперники у групі були не грандами: Польща, Норвегія, Білорусь, Уельс та Вірменія. Перед початком ігор фаворитом розглядали норвежців — учасників останніх чемпіонатів світу та Європи, найкращу команду континенту 1999 року згідно з класифікацією «Франс футболу» та найперспективнішою командою Європи за версією УЄФА.

В першій половині 2000 року ВВЛ зіграв перші два матчі зі збірною України, обидва виїзні і товариські: у березні українці виграли в Болгарії 1:0, а в травні програли англійцям на Вемблі 2:0. Однак сам тренер під час матчів був відсутній, діями команди керував його асистент Володимир Веремеєв.

При Лобановському в команді почали регулярно грати такі новачки, як Дмитро Парфьонов, Анатолій Тимощук, Сергій Шищенко та Андрій Воробей, а також дебютували Максим Левицький, Сергій Перхун, Олександр Співак, Артем Яшкін, Сергій Задорожний та інші, повернувся Геннадій Зубов. Натомість, закінчили кар'єру у формі «жовто-синіх» Дмитро Михайленко та Сергій Ковальов. Проблему в півзахисті, яка була в команді від часу її заснування, Лобановський вирішив, поставивши Андрія Шевченка на позицію лівого півзахисника — разом з Сергієм Ребровим у нападі грали Олександр Мелащенко або Андрій Воробей. Дмитро Парфьонов, який в своїх клубах грав зазвичай грав в обороні, був переміщений на позицію опорного хавбека, замість нього інколи на поле виходив Сергій Попов.

Насправді, Метр відчував серйозний кадровий голод у збірній: травми провідних гравців (особливо голкіперів) — Косовського, Шовковського, Гусіна, Вірта, Левицького, Максимова, Скрипника, Кардаша, Дмитруліна чи Мороза, трагічна загибель перспективного воротаря Сергія Перхуна, різке зниження форми і невідповідність вимогам сучасного футболу зі сторони Коновалова та Михайленка, відсутність ігрової практики Сергія Реброва поставило «Лобана» не лише перед вимушеною ротацією складу «жовто-синіх», але й перед необхідністю зміни складу «Динамо». Однак в українському футболі не знайшлося жодного молодого гравця, який би відповідав рівню киян, єдиним винятком став Олександр Мелащенко. «Збірна творилася не на основі „Динамо“, як завжди. У ній виступали футболісти з Києва, Донецька, Лондона, Мілана та Москви. З'являлись вони на передматчевий збір у неоднорідному психофізичному стані. Тренерам доводилось виконувати роль механіків, які готують старенький автомобіль до міжнародного ралі[23]». Наступною проблемою стала відсутність плеймейкера — після завершення кар'єри Юрієм Калитвинцевим не знайшлося нікого, хто зміг би замінити його на цій ключовій позиції — ні Сергій Кандауров, ні Геннадій Мороз, ні Артем Яшкін і близько не підійшли до необхідного рівня. І зрештою, зміна поколінь — після цього відбірного циклу цілий ряд футболістів завершили ігрову кар'єру в збірній.

Поєднуючи роботу в збірній України та «Динамо», тренер «розривався» між інтересами обох сторін — поставивши до основи киян, наприклад, угорського захисника Ласло Боднара, російського воротаря Олександра Філімонова чи серба Горана Гавранчича, ВВЛ нехтував інтересами «жовто-синьої» дружини. Однак, включаючи в основу недосвідчених Віталія Реву, Юрія Дмитруліна або недолікованого Андрія Гусіна, Васильович ризикував інтересами київського клубу. В результаті Валерій Васильович не міг викладатися на обидві сторони стовідсотково, а лише наполовину, що негативно позначувалось на результатах обох команд.

Сама група виявилась досить рівною — відразу п'ять команд мали амбіції вийти на мундіаль — Польща, Україна, Білорусь, Норвегія та Уельс. Перший матч вдома проти поляків українці грали непогано, виглядали кращими та активнішими, навіть за статистикою тактично-технічних дій (ТТД), однак програли 1:3 через грубі помилки в обороні та «допомоги» суддів, — другий гол в ворота «жовто-синіх» забив Еммануель Олісадебе після порушення правил на воротарі В'ячеславі Кернозенку. Однак, українці мусили визнати що поляки переграли їх за рахунок самовіддачі — щонайменше двічі захисники вибивали м'яч з лінії воріт, боролись за будь-яку точку поля. Тому не дивно, що після поразки на Валерія Лобановського та його асистентів обвалився шквал критики. Також однією з причин критики була тактика команди — журналісти не розуміли, чому на полі за Україну грали одночасно три нападники (окрім Шевченка та Реброва також Яшкін).

Після двох перемог у Вірменії (3:2) та Норвегії (1:0) критика дещо стихла, а українці пішли на зимову паузу в гарному настрої, посідаючи друге місце слідом за збірною Польщі.

Однак наступні чотири матчі в групі закінчились нічийними результатами. Після нічиїх в Києві з білорусами (0:0) та валлійцями (1:1) хвиля критики піднялася з новою силою. Різко зменшилась відвідуваність матчів збірної країни — на 83-тисячному «Олімпійському» 30-40 тисяч глядачів не були дуже помітними. Тренера критикували за консерватизм, за те, що він покладався на перевірених гравців, не залучаючи молодь, хоча серед таких голосно про себе заговорив лише Олександр Мелащенко.

Затихли критики після блискучої перемоги в Мінську (0:2) та впевненої перемоги над вірменами (3:0) у Львові — саме тут і знадобився досвід підопічних Валерія Лобановського. Ситуація перед останнім туром була такою: Польща мала в активі 20 очок та дострокову перемогу в групі, Україна — 16 очок, Білорусь — 15, Норвегія — 7, Уельс — 6, Вірменія — 5. На останній матч групового етапу українці їхали до Польщі. «Жовто-сині» в досить цікавому матчі зіграли внічию 1:1 (голи в активі Олісадебе та Шевченка), а підопічні Едуарда Малофеєва програли в Кардіффі з рахунком 1:0, що дозволило збірній України спробувати отримати путівку на чемпіонат світу через раунд плей-оф. Норвежці, яких вважали беззаперечним фаворитом, не змогли вибратись з нижньої частини групи та посіли несподіване для них четверте місце.

Жереб звів нашу команду в плей-оф з найважчим суперником, збірною Німеччини.

Перший матч в Києві зібрав справжній аншлаг у вигляді 90 тисяч вболівальників та шаленого скандування «Україна! Україна!». Вже в стартові 10 хвилин український нападник Андрій Воробей мав два виходи тет-а-тет з воротарем Олівером Каном — першого разу м'яч потрапив у штангу, а вдруге команду врятував голкіпер, блискавично зігравши ногою. На 15 хвилині матчу Геннадій Зубов відкрив рахунок після подачі зі штрафного Андрія Шевченка. Однак вже на 31 хвилині, майже в такому самому стилі, забив Міхаель Баллак. В подальшому як «жовто-сині», так і «бундесмашина», мали достатньо гольових нагод, однак рахунок 1:1 не змінився.

На жаль, в матчі-відповіді, футболісти тренера не підтримали — вже в стартові 15 хвилин німці забезпечили вихід на чемпіонат світу, забивши три голи. Остаточний рахунок — 4:1, змусив «Лобана» піти зі збірної та зосередитися на роботі в клубі.

Водночас, це була лише третя поразка українців під орудою Лобановського — жоден з тренерів, які тренували збірну бодай 10 матчів, не добився такого результату. Програвши в груповому етапі лише один раз, українці показали найкращий результат нового десятиліття (повторити, але не перевершити, цей результат змогли вихованці Метра — Олег Блохін та Олексій Михайличенко).

Андрій Шевченко з 9 голами став найкращим бомбардиром кваліфікаційного раунду на ЧС-2002, зона УЄФА.

Через 5 років збірна України з футболу, керована вихованцем Лобановського Олегом Блохіним, дійшла до чвертьфіналу чемпіонату світу, а кістяк команди був, по суті, зібраний саме Метром: воротар Олександр Шовковський, захисники Владислав Ващук та Андрій Несмачний, півзахисники Сергій Ребров, Анатолій Тимощук та Андрій Гусін, нападники Андрій Шевченко та Андрій Воробей.

У списку 10 найкращих тренерів в історії збірної Лобановський посів 2 місце, поступившись лише своєму колишньому гравцю, Олегу Блохіну. Його роботу описують так:«Прагматичный Мэтр провёл сборную по отборочному турниру чемпионата мира практически без пробоев: одно поражение за групповой турнир — лучший результат всех времён (потом его повторит Блохин).


*****
Награды

Награжден орденом «За заслуги» ІІ степени. Посмертно награжден высшим государственным званием «Герой Украины» и Рубиновым Орденом УЕФА за вклад в развитие футбола. В мае 2002 года его имя было присвоено киевскому стадиону «Динамо».

В 2003 году награжден орденом ФИФА «За заслуги» за значительный вклад в развитие мирового футбола.

В 2008 году Валерий Лобановский занял 6 место среди наиболее выдающихся украинцев всех времен в проекте «Великие украинцы». Тренер оказался впереди таких исторических личностей, как Вячеслав Чорновил, Григорий Сковорода, Иван Франко или Михаил Грушевский.

В 2014 года во время Революции Достоинства Валерия Лобановского провозгласили Почетным участником Майдана.

В минувшем году Киеврада переименовала Краснозвездный проспект в проспект имени Валерия Лобановского. Улица им. Лобановского (бывшая Спортивная ул.) есть и в г.Запорожье.

2
Tags: Великі Українці, герої України, даты, постаті в історії, спортсмены, тренеры, українці, футбол
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments