Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Буйволи долини нарцисів: Камбек століття



Як і чому після столітньої відсутності на заповідних луках знову поселилися карпатські буйволи

Буйволи Мішеля Якобі живуть у Долині вже місяць. Пасуть траву, п'ють воду, її тут наразі вдосталь. Їхнє завдання — випасати бур'яни та верболози, які заполоняють луки заповідника, через що, зокрема, зникає головна принада місцевої Долини — нарцис вузьколистий, а ще — удобрювати ґрунт природнім шляхом і розносити копитами насіння, тобто, збільшувати біорізноманіття місцевої природи.

Від буйволів тут, словом, чекають великої користі! Не меншої користі очікують від такої “роботи” в заповіднику і для буйволів — власник стада Мішель Якобі каже, що це чи не єдиний шанс зберегти унікальних карпатських буйволів, які зникають, адже господарям невигідно тримати цих тварин, тож їх меншає від року до року в закарпатських селах.

Ну а ще буйволи в Долині нарцисів — це неабияка атракція: туристи завдяки їм нині мають плюс один привід побувати тут і спішать цією нагодою скористатися. Скористався нею з послабленням карантину й Укрінформ.



Я ДУЖЕ РАДИЙ, ЩО БУЙВОЛИ НАРЕШТІ В КАРПАТСЬКОМУ ЗАПОВІДНИКУ

Ми в Долині нарцисів якраз у пік її цвітіння. Хмарний день, трохи прохолодно — ідеальна погода для нарцисів. Через холодну весну цьогоріч цвітіння тут триває уже майже місяць. Зустрічаємося з Мішелем біля входу в заповідник і разом ідемо шукати буйволів.

- Тут багато площ, де буйволи можуть пастися, але поки що для цього їм відвели тільки 30 га, тому що частина території зараз зайнята цвітінням нарцисів, і пастися там буйволи зможуть, коли ці квіти закінчать вегетацію. Ну а ще більша частина заповідника за домовленістю з місцевими жителями віддана їм під сінокоси. На цих ділянках ми зможемо випасати тварин лише восени, коли люди закінчать там косити, – починає імпровізовану екскурсію Мішель дорогою до “буйволиного поля” в Долині.

Буйволи долини нарцисів: Камбек століття
Для тих читачів, хто не знає мого візаві, відрекомендую: Мішель Якобі, еколог, німець, переїхав на Закарпаття понад десять років тому з метою врятувати популяцію карпатського буйвола. Про його спосіб життя та філософію знято багато сюжетів та написано репортажів в українських і закордонних медіа, за одним із них — експедиції Ukrainer — Мішеля почали називати “останнім другом буйволів”. Насправді, так і є, і в цьому переконує не тільки сам цей унікальний чоловік, який агітує місцевих жителів (та й не місцевих, бо частину свого стада Мішель перевіз на Одещину) тримати карпатських буйволів, а й цифри. На момент, коли Мішель почав розводити буйволів на Закарпатті, їх тут була заледве сотня. Зараз в Україні є 250 карпатських буйволів. І, сподіваємося, цифра й далі зростатиме.

- Дуже важко нині людей переконати тримати карпатських буйволів, – пояснює Мішель Якобі. – Вони економічно невигідні, це не корови, що даватимуть вам молока в залежності від того, як ви їх годуватимете. Буйволиці мають такий характер, що можуть взагалі не давати молока господарю, тому люди в селах більше й не тримають буйволів, хоча раніше, до радянської влади, їх тут було дуже багато. Насправді, я чекав цього рішення від адміністрації Карпатського біосферного заповідника щодо буйволів майже десять років, бо така життєдіяльність буйволів – це, насправді, нагода мені як науковцю довести, що вони можуть бути корисними сучасним людям. Якщо не в господарстві, то от таким способом: відновлюючи біорізноманіття. І я дуже радий, що буйволи нарешті в КБЗ, це для них добре місце в сучасному світі, – акцентує еколог.



ЗАРАЗ ЇХ ТУТ СЕМЕРО, В ПЕРСПЕКТИВІ ПЛАНУЄМО, ЩО БУДЕ ДВА ДЕСЯТКИ

За такою розмовою доходимо до буйволиної ділянки в Долині. Вона обгороджена електропастухом. Мішель перевіряє акумулятор, просить не знімати місця, де він знаходиться, а я відзначаю, що за десять років німець таки добре вивчив навички місцевих жителів.

- Узагалі, за домовленістю з дирекцією заповідника, буйволи житимуть тут до пізньої осені. Тут їх семеро, в перспективі плануємо збільшити кількість до 20-ти. Щодва-три тижні їм змінюватимуть ділянку для випасання. Це близько 5 гектарів площі, в залежності від того, скільки є трави, буйволи можуть там перебувати довше чи менше часу. Обов'язкова умова — аби поруч із ділянкою була вода. В Долині нарцисів багато заболочених луків, буйволи люблять такі місця. Якщо влітку буде прогнозована посуха і спека, доведеться подумати про забезпечення їх водою, наприклад, розширити та поглибити канави в місцях випасання тварин, аби там акумулювалася вода, – каже Мішель.

Тварини ночують прямо тут, на пасовищі, вони лягають колом, всередині — малюк, в стаді він зараз один, ще одна буйволиця тільна. А в свій хлів у Сокирниці Мішелеві буйволи потраплять аж у кінці жовтня.



ТА МИ В ДЕПРЕСІЇ: НАША РОДИНА НЕ ВДОМА!

Ми нарешті обходимо верболози і зустрічаємося з тваринами. Нас стільки ж, як і їх — семеро. Буйволи одразу звертають на нас увагу, щоправда, майже ніяк її не виражають, бо підходять найперше до Мішеля та його дружини, як до рідних.

Радість від зустрічі взаємна: молоді люди гладять, обіймають і пестять тварин, справді, як дітей при зустрічі.

- Сумуєте за ними? – питаю.
- Та ми в депресії: наша родина не вдома! – каже Мішель.
- Всіх до одного віддали?
- Буйволів так, але ще лишилися коні, коза, кури і свинка, – говорить він.

Втім, до Долини і своїх буйволів господарі навідуються раз-двічі на тиждень. Мішель каже, що це зумовлено не лише почуттями до тварин, він розуміє необхідність своєї присутності тут поряд із буйволами — треба доглядати за тваринами, до того ж, його персона затребувана також і для туристів. Відтак, радить тим, хто хоче познайомитися, приїжджати в Долину на вихідних: ймовірно, що саме в ці дні еколог перебуватиме тут, біля своїх буйволів.



ДЛЯ ЧОГО БУЙВОЛАМ МИХАЙЛО БУЛГАКОВ?

Улюбленець Мішеля — бик Павлик. Він у стаді один чоловік, а також наразі найстарший серед Мішелевих буйволів, але все ж, він тут не лідер. Як відомо, у буйволів у стаді панує матріархат, як і в слонів.

Коли ми приходимо, буйволиці пасуть, а вайлуватий Павлик лежить. Мішель сідає на нього, пестить, одразу ж до них підходять буйволиці. Тварини безцеремонно облизують господарям руки та обличчя, в цей час найменший бичок знаходить нагоду поссати молока у матері. За цим приємно спостерігати: він кумедно захоплює одразу дві цицьки до рота і хвацько п'є молоко. За якусь мить підіймає мордочку — вона вся біла і з шерсті біля рота скапує ще тепле буйволяче молоко. Він задоволений. Ми – побаченим – теж.

Бичка звати Ієшуа. Він народився минулого року в грудні — 24 числа, в переддень народження Христа, звідси й ім'я. Так Ісуса називав Булгаков у романі “Майстер і Маргарита”, Мішель каже, що обожнює Булгакова і цей його роман.

У буйволиць імена теж не менш цікаві: Яфина, Кароліна, Леді, Мірабелла та Катька. Мішель добирає їм клички за цікавою схемою — за генетичними лініями.

- Мама Яфини була Малиною, тому всю їхню гілку ми називаємо “ягідними” назвами. От донька Яфини — Мірабелла, це така слива. Катька теж має цікаву історію імені: усіх дітей її мами, яку кликали Бура, звати Катьками — тобто, Катька-1, Катька-2 і так далі. А Кароліна названа на честь одного волонтера — коли вона народилася, він доглядав її та маму.



НА КАМЕРУ ЦІЛУВАТИСЯ НЕ ХОЧУТЬ

Так само, як нам із ними, буйволам цікаво познайомитися з нами — тварини виказують свій інтерес, деякі просто спостерігають, дивлячись і вивчаючи, інші підходять і починають лизати руки. Найлегше контактувати з ними дітям, вони такі ж відкриті, як і тварини. А мені спочатку боязко, але потім зважуюся довіритися. Буйволиці лижуть руки — їм це подобається, бо на руках сіль. Зауважую, що після “процедури” руки не хочеться вимити і вони не липкі. Загалом, приємно. А рогаті дівчата навзаєм дають себе почухати. Втім, коли вмикаю відео на телефоні, щоби зняти таке “знайомство” — буйволиця Яфина перестає лизати мої руки і відвертається.

- Не хоче цілуватися на камеру, – кажу до Мішеля.

- Так, вони дуже розумні. А ще буйволи дуже щирі, вони тонко відчувають людей. Це тварини не для бізнесу, я завжди кажу, буйволи — для любові. Це друг на все життя! – каже він. – Саме тому люди перестали їх тримати. Це не дурна корова, яку можна образити словом, чи пхнути ногою, вдарити палицею — а тоді покласти повні ясла сіна і вона все одно дасть відро молока. Якщо образиш буйвола, він запам'ятає тобі це на все життя. Хоча навіть якщо упадатимеш коло них, буйволиця все одно може так ніколи і не дати подоїтися господарю, якщо не довіряє йому і не любить. У мене в стаді були буйволиці, яких я роками доглядав, а молока мені вони так і не дали. Але люди нині стають все менш здатні до такого терплячого співжиття з тваринами, люди зараз не мають любові до тварин. Тому й нема більше буйволів у закарпатських селах.



ШАНС НА БУЙВОЛИНЕ ЖИТТЯ

Саме через це, вдається Мішель в історію, поголів'я карпатських буйволів почало зменшуватися тут у Карпатах з приходом радянської влади. Тут хотіли створити буйволячі ферми, але націоналізовані буйволи не доїлися на тих фермах. Це було нерентабельно.

- Це і зараз нерентабельно — молочні ферми буйволів, бо їх там тримають кілька десятків, а дояться одиниці. Особливо, якщо мова йде саме про цю породу — карпатського буйвола. Для ферм краще тримати італійських, або хоча б болгарських буйволів. Вони тупіші, але більш податливі й молочні, – каже еколог.

- А ми не є молочна ферма, з карпатськими буйволами це невигідний бізнес, дуже невигідний, – каже Мішель. – Тому мусимо знайти таку сферу, де наші буйволи були б корисні, шукати для них право на життя. І ми нарешті знайшли цю сферу ось тут, в КБЗ. Це для карпатських буйволів нагода отримати шанс на життя. Бо десять років моєї роботи тут, у Карпатах, спрямованої на відродження популяції карпатського буйвола, довели, що переконати людей повернути у свої хліви цих тварин сьогодні неможливо. Коли я кажу їм, люди, мовляв, ну ваші ж предки тут 2 тисячі років тримали буйволів, чому ви тепер відмовляєтеся, що таке? “Нам не цікаво”, – відповідають мені.

Мішель Якобі каже, що пропонував співпрацю з КБЗ уже кілька разів — вперше ще тоді, коли переїхав в Україну. Але це державна структура, тому ідею важко було проштовхнути.

- Захисники природи поділяються на два типи. Одні говорять про те, що природа повинна бути заповідною — зберігатися без втручання людини. Я належу до тих, хто виступає за взаємодію природи і людини, але взаємодію розумну та відповідальну. Тому й кажу, що буйволи будуть корисні для зберігання й примноження біорізноманіття природи. Погляньте: в старому яблучному саду набагато більше біорізноманіття, ніж, скажімо, в лісі, де природа сама для себе. Тут вівці пасуть, люди косять, дерева родять яблука... Життя вирує — і це прекрасно!

Карпатський буйвіл — це унікальний вид, він зникає і нам його треба зберегти! Так само як і унікальні квіти в Долині нарцисів. У Німеччині теж є один заповідник, який тримає карпатських буйволів. Директор КБЗ був там, побачили тварин і той успіх, який від буйволів отримала природа — і тоді вони, нарешті, дали згоду на те, аби поселити буйволів у КБЗ. Добре Мішель, сказав мені директор, веди буйволів у Долину. Я й привів, – каже з усією своєю безпосередністю Мішель.



ЕФЕКТ ДЛЯ НАРЦИСІВ ПОБАЧИМО ЗА СІМ РОКІВ

У самому заповіднику кажуть, що буйволи в Долині випасалися століттями раніше, це тільки впродовж останніх майже ста років їх тут не було, через історичні причини. Втім, ефекту від взаємодії тварин та рослин тут чекають лише через 5-7 років.

- Карпатський біосферний заповідник та німецький громадянин Мішель Якобі, який уже 11 років докладає значних зусиль для збереження популяції карпатських буйволів і є засновником приватного підприємства “Кочова бура”, уклали угоду про створення нового природоохоронного та рекреаційного проєкту — про випасання семи особин карпатських буйволів на відведеній території КБЗ у відділенні “Долина нарцисів” на літній період, каже Олена Ігнатко, провідний фахівець з екоосвіти КБЗ. Цей проєкт передбачений плановими завданнями, і затверджений профільним міністерством. Зокрема, проєктом передбачено внаслідок природного випасання буйволів зменшити площі молодих верб та болотних трав та, відповідно, збільшити популяцію нарциса вузьколистого. Тут, у заповіднику раніше століттями випасали буйволів, і добре, що тепер у нас є можливість продовжити цю традицію. Втім, аби побачити користь від цієї взаємодії буйволів і рослинності, треба почекати кілька років, адже процес вегетації нарциса від насіння до утворення цибульки та цвітіння триває 7 років.

Тетяна Когутич, Ужгород-Хуст, Укрінформ
Фото Сергія Гудака

Tags: Закарпаття, Карпати, животноводство, животный мир, забота о фауне, заповідники, квіти, природа, тварини
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments