Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Заплевал все морды и рыла :-)

1

Віталій Тронь

У мене часто питають, за кого буду голосувати. Давайте розкажу всім одразу, щоб десять разів не повторювати.

Зараз буде трохи боляче, бо доведеться відірвати погляд від власного холодильника і подивитися на більш масштабні речі.

Московське князівство в 1290 році мало територію приблизно як половина Сумської області. З того часу воно почало загарбницькі війни, захопило Переяславль, Володимир, Нижній Новгород, Суздаль, Твер, Новгород, Псков, Рязань, Казань... Потім було підкорення Сибіру вже Московським царством. Потім захоплення вже імперією Фінляндії, Гетьманщини, Польщі, Кавказу, Чукотки і так далі. Я здивований, що про це так мало пишуть. Це все дані з відкритих джерел, можете почитати. А для лінивих або зайнятих прикріплю внизу малюнки.

Як маленьке князівство за 600 років захопило 1/7 суходолу на планеті? Чи військовим вмінням, чи підкупом, чи брехнею, чи провокаціями, чи розпалюванням міжусобиць (громадянської війни) у майбутньої жертви перед нападом Москви, чи все разом -- це вже деталі. Рахунок, як-то кажуть, на табло: Москва має неймовірний військовий досвід. У кожного з нас бувають такі моменти: сидиш, схопив голову руками і думаєш, що досвід -- це така штука, яка приходить одразу після того, як була потрібна. Тому не кажіть мені, що величезний успішний досвід агресивних загарбницьких воєн нічого не значить.

Окупований Крим, війна на Сході, що триває вже 5 років, є логічним продовженням агресивної політики, яку Москва вела завжди. Хіба що крім тих років, коли зализувала рани.
Що ж у нас відбувалося на початку війни:
Де колишній Президент України Янукович? -- втік на РФ.
Де колишній Прем'єр-Міністр України Азаров? -- втік на РФ.
Де колишній Голова СБУ Якименко? -- втік на РФ.
Де колишній Міністр внутрішніх справ України Захарченко? -- втік на РФ.
Де колишній Міністр оборони України Лебедєв? -- втік на РФ.
Де колишній Генеральний Прокурор України Пшонка? -- втік на РФ.


Мені взагалі цікаво: чи було колись у світовій історії таке позорище, коли все вище військово-політичне командування країни, що зазнала агресії, дременуло до агресора у перші дні війни? І якщо це не було зовнішнє управління Україною з Москви, то як тоді взагалі має виглядати зовнішнє управління?

Чи потрібно пояснювати, яка це трагедія для країни, коли в перший день війни всі вищі силовики переходять на бік ворога, з усією секретною інформацією, впливом, всіма ресурсами? Залишивши після себе країну з купою "кротів", які працювали на ворога. Залишивши після себе країну з пустою казною. Питається, а чим вони займалися тут до втечі, 3-4 роки на керівних посадах? А як вони на тих посадах опинилися? Тут хотілося б передати великий привіт всім, хто голосував за Януковича в 2010 році, але зараз не про це.

Зараз про те, як ми взагалі тоді встояли і при всій трагічності ситуації відбулися поки що легким переляком? Як ми вперше в історії більш-менш успішно обороняємося від росіян вже протягом п'яти років? Звичайно, треба віддати належне і військовим, і добробатам, і волонтерам, але ми скоро вибираємо Верховного Головнокомандувача. Ні пенсії, ні дороги, ні зарплати, ні тарифи ми не обираємо 31 березня, то все буде на парламентських виборах. Ми обираємо Верховного Головнокомандувача і зараз про нього.

Звичайно, я буду голосувати за Порошенка. Ще ніколи не було настільки простого і очевидного вибору. Навіть у такій безвихідній ситуації він зміг затягати війну по кабінетах! Це було настільки круто, що просто захоплює дух.

Пам'ятаю, як у 2014 році ми думали-гадали, чи будуть росіяни бомбити наші міста. Тобто, не росіяни, а "авіація ЛНР", само собою. Ні, обійшлося, не бомбили. А обійшлося не тому що у нас була протиповітряна оборона, її тоді з усіх сил відновлювали навіть навколо Києва, наскільки я знаю. І обійшлося не тому, що бомб не вистачало -- у росіян вистачило б ненависті і бомб рознести все так, щоб до Дніпра стояв один фундамент. Нас не бомбили, тому що над Москвою нависла загроза санкцій. А санкції ввели різні країни, тому що у нас була міжнародна підтримка. А міжнародна підтримка не з'являється сама собою, ніхто не хоче вводити санкції, розривати бізнесові зв'язки та втрачати гроші. Міжнародна підтримка -- це величезна дипломатична робота, яку провів Порошенко і команда. Взагалі-то у нього ціла купа досягнень за ці 5 років, але сьогодні -- про найголовніший результат. Так, Порошенко затягав війну по кабінетах. Тільки через це війну не відчувають 80% країни, хіба що чують про неї з новин. Тільки через це рахунок загиблих і зниклих безвісти ще не пішов на сотні тисяч або навіть на мільйони.

Хоча в 2014 році я за нього не голосував і навіть був дуже злий, коли дізнався, що він переміг. Бо, мовляв, одного олігарха вигнали, а іншого поставили. Та ще й співзасновника "Партії регіонів".

Не змінили моєї думки про Порошенка і його візит у Крим у лютому 2014-го, і розповіді моїх київських друзів, наближених до оборонки, що Порошенко виділяє на армію величезні власні гроші. "Величезні" -- це значить мільйони доларів. "Та хтозна", -- думав я тоді в 2014-му, -- "якщо це правда, то дивно, чому він не афішує свою допомогу армії. Щось тут не сходиться". Публікувати ці дані почали вже значно пізніше, десь у кінці 2015 року.

Вперше я подумав, що помилявся відносно Порошенка, під час мінських переговорів. Ну тих, що тривали 11-12 лютого 2015 року з 5 години вечора до 10 ранку без перерви. Вести переговори -- це взагалі непросто, а вести переговори з вечора до ранку -- це неймовірно важко. Після таких переговорів Путін вийшов до преси зі словами: "Це була не найкраща ніч у моєму житті" :)) Д,Б. У коментах скину лінк на відео.

Після таких переговорів смішно виглядало скиглення на фейсбуках, мовляв, "нас зливають". Якби нас зливали, то вони б потринділи півтори годинки для годиться та й пішли б собі пити шампанське. Навіть для окозамилювання (мовляв, дивіться як я борюся за Україну!) 15-годинні переговори без перерви -- це занадто.

Ще таке цікаве питання. Частина політиків США ходять до спецпрокурора Мюллера як на роботу, дають покази щодо втручання РФ у вибори Президента США 2016 року. Колишній канцлер Німеччини Шрьодер отримав дуже тепле місце у Газпромі. Це тільки ті випадки, які можу сходу згадати. Чому Москва купила частину політиків США, Шрьодера купила, а Порошенка не купила? Тому що навіть не пропонувала? Ні, я впевнений, що пропонувала, це якраз їхній метод. Якби Порошенко погодився, отримав би кілька мільярдів доларів. У таких питаннях за Москвою не заржавіє.

Що змусило Порошенка сказати у мікрофон: "Прощай, немытая Россия!", після чого над немитою стояв дим коромислом ще два тижні? Мабуть, тільки те, що війну з РФ він сприймає як щось глибоко особисте і в нього з росіянами якісь свої давні рахунки.

Мені важливо, що росіяни ненавидять Порошенка вже більше, ніж Мазепу. Нікого з кандидатів росіяни так не поливають брудом, як Порошенка. Значить, домовитися з ним не вдалося. Мені важливо, що у деяких російських персонажів, як от у Чапліна, виступає холодний піт від однієї думки, що Порошенко виграє ці вибори.

Так, обвалилася гривня, так, ціни, тарифи злетіли вгору, але це все проблеми мирного часу. Проблеми воєнного часу -- це дістати питну воду, наприклад. Це дожити до завтра і не здохнути від голоду, холоду, від кулі, міни, від звичайного апендициту. Це шукати своїх зниклих безвісти дітей або батьків десятиліттями і не знаходити.

І зараз мені справді страшно. Страшно, що по моєму місту почнуть так само бігати наркомани з автоматами. Страшно, що в президентське крісло сяде хтось інший, хто піде на компроміс із росіянами, здасть Крим і Донбас, хто відкотить країну до стану 2013 року, знищивши всі позитивні зміни, що відбулися в країні за ці 5 років. А то ще й почне вибачатися в Кремлі, що ми стільки оборонялися і оголосить наших воїнів військовими злочинцями. Що, таке неможливо? Ну те саме говорили і про війну з росіянами 5,5 років тому. Казали, що це неможливо, а ось же вона. А всіх тих, хто розумів військову загрозу, як їх називали? "Оголтелыми националистами", правильно?

Звичайно, ніхто не скаже у мікрофон: "Любі маї! Нам треба падивитися правді в очі. Ми не маємо сил оборонятися. Досить кровапралиття, досить сліз. Нам патрібен мир. Я здаю Донбас і Крим!" Ні, цього й не треба. Достатньо тільки відстоювати наші інтереси на міжнародній арені не так активно АБО не так професійно, як це робить зараз Порошенко. Все інше РФ зробить сама...

Росіяни ніколи не забудуть нам такого приниження (5 років нашої оборони, виключення з міжнародних організацій, понад 10 пакетів санкцій тощо). Якщо ми поступимося, захоплені землі стануть плацдармом для наступної агресії, аж доки вони не розтягнуть всю нашу країну по шматках.
Так вже було в 1918 році. Не для того росіяни починали війну, щоб зупинитися на Дебальцевому. Вони сприймають всю Україну як бунтівну провінцію і не заспокояться, доки не дійдуть до Львова. Нам життєво необхідно розуміти військову загрозу, яка все ще існує. Сотні російських танків вже 5 років стоять біля наших кордонів і тільки чекають моменту...

Tags: Порошенко, Чаплин, ликбез, русская агрессия в Украине
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments