Олег Леусенко (oleg_leusenko) wrote,
Олег Леусенко
oleg_leusenko

Відродження нації Руси-України. Частина 6 (огляд)

Продолжение. Начало здесь: Відродження нації Руси-України. Частина 1 (огляд), Частина 2, Частина 3, Частина 4, Частина 5

Між двома імперіями



Фільм Ахтема Сейтаблаєва «Чужа молитва» справив величезне враження!

Історію кримської татарки Саїді Аріфової та 88 врятованих їй єврейських дітей, автором якої стало саме життя, зіткане із трагічного та смішного, людських вад і чеснот, величі і ницості, напевно, не вигадав би і сценарист з дуже багатою фантазією. Це був дуже вдячний матеріал і майже готовий сюжет, де залишалося окреслити лише деякі напрямки та деталі. Долі дітей, яких мало не розчавили каральні машини двох імперій, і на шляху в яких встала лише тендітна, але відважна Саїде, зворушили до глибини душі.

У своєму черговому режисерському проекті Ахтем Сейтаблаєв, який вже не вперше поєднав режисуру із зіграною роллю, зробив все бездоганно. Щиро і з надривом осмисливши трагедію свого народу в «Хайтармі», він з не меншою переконливістю і щирістю показав трагедію народу єврейського. В усій її повноті, бо практично кожен персонаж «Чужої молитви» - образ збірний, в тому числі і представники єврейської громади Бахчисарая, за якими легко вгадуються тисячі, мільйони: як ті, що зуміли вціліти, так і загиблі у катівнях та концтаборах. Саме тому глибокий за змістом, повний важливих посилів фільм Сейтаблаєва, котрий, незважаючи на свою камерність і відсутність голлівудського розмаху, вражає своєю прихованою епічністю, що свідчить на користь режисера і сценариста Миколи Рибалки, які ретельно опрацювали персонажів і зуміли зачепити історією всіх зайнятих у стрічці акторів.



Головними з них стали, безумовно, діти. Робота із юними на знімальному майданчику - непросте завдання для будь-якого режисера, і навіть найавторитетнішим не завжди це вдається. З боку постановника тут важливі такт, інтуїція, чуйність, розуміння, а головне - простота і щирість, тому що діти відчувають фальш як ніхто інший. Всі ці якості знайшлися в Ахтема Сейтаблаєва і завдяки цьому з боку дітей пішла негайна віддача у вигляді тієї ж простоти, щирості, а як додатковий бонус - повна відсутність якоїсь боязкості і скутості: перед камерою дітлахи почуваються цілком вільно і грають немов самих себе. Байдужим не залишає ніхто з них, але трохи більше за інших запам'ятовуються, мабуть, Іцхак і маленька Сара.



Однак перейнялися, як я вже сказав, і дорослі. Лілія Яценко, для якої «Чужа молитва» стала фактично дебютом у повному метрі після низки успішних ролей у серіалах, зіграла, можливо, знакову роль у своїй кінокар'єрі. Її героїня приваблює передусім тим, що нам не показують ідеал, святу з німбом. Саїде - жива людина і при всьому своєму сильному характері, витримці їй не чужі слабкість і сумніви. Вибору, перед яким її поставлено, не побажаєш нікому: врятувати чужих дітей, піддавши смертельній небезпеці свою сім'ю, своїх вихованців. І особисто я навряд чи б взявся бї засуджувати Саїде, зроби вона інший вибір.



Взагалі, важкий вибір став лейтмотивом картини. Його доводиться тут робити, по суті, всім, починаючи з батька в єврейській родині і до власне дітей. Всі ці сцени, які переважно і складають сюжет «Чужої молитви», неймовірно емоційні та вражають своєю, правдивістю, душевним болем, без якого неможливо дивитися на багато з них.



Показовим у фільмі і втілення зла в особі німецького офіцера, якого чудово грає Адріан Цвікер - ще один хороший збірний образ. Режисер зовсім не вибілює цього героя, показує його вчинки в усьому їхньому цинізмі, нелюдськості та жорстокості. Проте водночас очевидне і його, режисера, бажання розібратися в персонажі, зрозуміти, якими мотивами він керується, що їм рухає. І в результаті залишає йому шанс: десь дуже глибоко, під всім наносним уважний глядач може побачити людське. Натяки на це помітні у багатьох його сценах із Саїде, а найбільш яскраво це демонструє їх останній епізод, де в герої Цвікера майже висунуто на перший план людину, може, і не злу від природи, але яка заплуталася, помилилася, схибила у виборі на корить легкого, а не правильного.. Що, втім, аж ніяк може бути виправданням для нього, і режисер теж однозначно наголошує на цьому.



Нарешті не можна не сказати і про релігійний сенс картини, винесений у в її назву. Творці ненав'язливо підводять глядача до думки, що хоча у світі безліч релігій, головне у спілкуванні з Богом, яким ім'ям його не називай, залишається щирість і відкрите серце, прагнення творити добро і бачити його у ближньому. І байдуже, якими словами, якою мовою виголошено молитву. Тож виходить, що чужої молитви просто немає, будь-яка з них може стати своєю.




Для мене фільм Сейтаблаєва, поза сумнівом, залишиться одним з кращих в українському кіно. Упевнений, що фільм про «кіборгів» який він зараз знімає, також вийде потужним у драматичному й емоційному планах, зазначає Михайло Коронкевич, Укрінформ.

В Херсоне проходит фестиваль уличной еды и ярких эмоций "ХерсON фест"



В Херсоне нынешними выходными на городской набережной проходит Фестиваль уличной еды, южного украинского общения и ярких эмоций "ХерсON фест". Об этом сообщает корреспондент Укринформа.

На фестивале жители Херсона и гости города могут вкусно поесть, развлечься, позаняться спортом, послушать местные группы, осмотреть расположенные под открытым небом разнообразные выставки херсонских художников и мастеров прикладного искусства, купить себе сувениры, прицениться к выставленным здесь на обзор новым легковым авто и квадроциклам, подержать в руках оружие древнеруських воинов, принять участие в мастер-классах, или же найти себе другой занятие по душе. И конечно же, пообщаться здесь между собой. Ведь лозунгом этого мероприятия, как неоднократно было объявлено со сцены фестиваля, стал призыв: "Єднаймося!".

На фестивале звучит музыка и стоит, без преувеличения, густой запах жареного мяса, который зовет людей к большому количеству расположенных на набережной торговых точек. Здесь можно поесть шашлык за 40-45 гривень, овощи-гриль за 40 гривень, спаржу за 70 грн., картофель-гриль за ₴30, осьминогов за ₴100, жареную и копченую морскую рыбу за ₴50-60, обычный хотдог за ₴20-40, рапанов за ₴100, мидий за ₴150, или мидий с раками и рисом за ₴80, фаршмак за ₴20, вареную кукурузу за ₴40 и много другой еды. И даже попробовать кусочек соленой медузы, в которой, как заверили корреспондента агентства молодые девушки-продавщицы, 17 аминокислот, и которую, мол, покупают у нас даже китайцы. Есть здесь и большой выбор сладостей, на которую очень падка детвора, которая пришла на фестиваль вместе с родителями.








Есть на фестивале и чем утолить жажду - мохито по ₴40-60, лимонад за ₴15-30, алкогольный лимонад за ₴40, пиво за ₴25-30, разнообразные настойки за ₴25-50, наливки за ₴25, кофе за ₴25. Настойки здесь, как утверждает реклама одного из одесских реализаторов, которые торгуют на фестивале, обязательно сделанные и продаются с одесским настроением. Кстати, торговых точек одесситов, которые делают свой бизнес на этом херсонском фестивале, достаточно много. И узнать их можно сразу же - по названию их торговых точек и одесскому шансону, который можно послушать здесь.


Фото: "Мост"

В пределах фестиваля "ХерсON фест" в воскресенье на городской набережной состоится также фестиваль-выставка беспородных собак "Кубок Барбоса", в котором могут участвовать все желающие херсонцы, у кого есть такие собаки.

80-летие ДонНУ отметят на государственном уровне



Правительство утвердило план мероприятий по подготовке и празднованию 80-летия основания Донецкого национального университета имени Василия Стуса. Соответствующее распоряжение Кабинета министров обнародован на Правительственном портале.

"Документом предусмотрена разработка тематических информационных программ, создание социальной рекламы, посвященных деятельности университета. Кроме того, планируется изготовление и введение в обращение памятной монеты, а также выпуск почтовой марки и конверта", - говорится в сообщении.

Среди мероприятий также планируется провести тематическую международную научно-практическую конференцию “Переосмысление миссии классического университета в условиях глобальных вызовов”, приуроченной к годовщине основания вуза.

Кроме того, отмечается, что празднование юбилейной даты на государственном уровне позволит акцентировать внимание на истории развития высшего образования и научной мысли в Украине и привлечет внимание к проблемным вопросам деятельности высших учебных заведений, переведенных с временно оккупированных территорий.

Цьогорічний форум "Таврійські горизонти" буде присвячено екоінвестиціям



Міжнародний інвестиційний форум "Таврійські горизонти: співпраця, інвестиції, економічний розвиток", який у 2017 році вже вдесяте пройде на Херсонщині, буде присвячено питанням екоінвестицій в економіку регіону. Про це поінформував з нагоди ХII Фестивалю туристичної журналістики України голова ОДА Андрій Гордєєв.

"Ми зараз готуємось до міжнародного форуму. І якщо минулого року його темою було "Херсонщина - це синергія перспектив", то сьогодні вже ми йдемо, скажімо так, у цільову аудиторію: "Херсонщина - це платформа для екоінвестицій", - розповів Гордєєв.

За його словами, питання екоінвестицій розглядатиметься у широкому спектрі "починаючи від туризму і закінчуючи енергомодернізацією, сміттєпереробкою тощоі".

Як повідомлялось, у роботі IX міжнародного інвестиційного форуму "Таврійські горизонти: співпраця, інвестиції, економічний розвиток", що проходив на Херсонщині у місті Нова Каховка 30 вересня - 1 жовтня 2016 року взяли участь понад 400 учасників з 27 країн світу.

В Сумах открылась международная выставка „Слобожанский мост-2017”



В Сумах под патронатом председателя облгосадминистрации Николая Клочко в выставочном центре "Іллінський” Сумской ТПП открылась XIV Международная универсальная выставка "Слобожанський міст-2017”, посвященная Дню Европы в Украине. Об этом сообщает корреспондент Укринформа.

"Целью выставки является презентация потенциала предприятий и организаций Сумщины, привлечение инвестиций в экономику области. В этом году на ней свои производственные достижения представят около 40 предприятий региона”, - отметил на открытии мероприятия президент Сумской торгово-промышленной палаты Константин Макаренко.

По его словам, изюминкой „Слобожанського мосту-2017” станет проведение бизнес-форума, в котором примут участие представители Международного Трейд-клуба в Украине.

Свое участие в мероприятии подтвердили дипломаты, советники Посольств Болгарии, Канады, КНР, Литвы, Венгрии в Украине, предприниматели Азербайджана, Литвы, Словакии.

Напомним, первая выставка „Слобожанський міст” в Сумах состоялась в 2004 году. В 2008 году Министерство экономики Украины официально присвоило выставке статус „международная”, потому что среди ее экспонентов были представители не только постсовка, но и Запада, и Азии.

На Тернопольщине отмечает 300-летие деревянный храм, построенный без гвоздей



В райцентре Чортков Тернопольской области отмечают 300-летие со времени постройки без единого гвоздя величественного деревянного храма Вознесения Господня. Об этом сообщает корреспондент Укринформа.

«Вознесенская церковь в Чорткове - уникальное творение народной архитектуры, яркий образец украинского деревянного строительства. Построен в начале 1700-х годов в классическом для XVIII в. экстерьере, храм имеет глубокую навесную крышу из гонты, башни и башенки и маленькие окошки, которые идеально гармонируют с торжественной и, вместе с тем, простой обстановкой внутри церкви», - рассказал корреспонденту агентства тернопольский историк Олег Гаврилюк.

Храм подвергался ужасным разрушениям во время нападения на Чортков ордынцев и турков. Полностью церковь отстроена в 1717 году.

Силуэтная особенность Вознесенской церкви является неповторимой и уникальной, что выгодно выделяет ее среди других украинских деревянных церквей.

Підкорювач семи морів, не рахуючи озера Балхаш

Розповідь про луганського мореплавця, який чекає своєї кругосвітньої подорожі

На Луганці не те, що порту – причалу не побачиш. З тієї очевидної причини, що причалювати тут нічому. Ось на Донці, на тому відрізку, де він омиває північно-східну околицю Луганська, колись валявся на мілині каркас якогось катера, але його років вже двадцять, як розпиляли на металобрухт. І тим не менш, незважаючи на таку зневагу до усього водоплавного, тут до недавнього часу жив один мореплавець. Справжнісінький – від слова «море». Причому – діючий. Ось він і цього року збирається підкорити чергове море. За моїми підрахунками – вже сьоме, пише Укрінформ.

НЕСКОРЕНИЙ БАБАЙ-ТАГ

Євген Коротких народився у передгір'ях Тянь-Шаню 63 роки тому. Там колись знайшли великі поклади уранової руди; тут, у гірському селищі, познайомилися його батьки...

- Тяга до подорожей у мене з дитинства. У селищній бібліотеці було багато книг; я захоплювався Жулем Верном, Марком Твеном... Неподалік стояла гора Бабай-таг, і пацани часто хвалилися один перед одним, як вони на ту гору піднімалися, і які види відкривалися їм з вершини. А мені так і не вдалося її підкорити. Й досі прикро.

Рудник скоро себе вичерпав; жителі селища готувалися до переїзду на нові «будівництва століття», а Євгену якраз настав час визначатися з подальшою долею:

- Тицьнув пальцем у мапу, попав у Луганськ. Приїхав: нецікаво. Тут якийсь автобус. Ним дістався до Красного Луча. Там сів ще на один автобус - попав на шахту. Треба повертатися, а залишився один рубль. Що робити? Дивлюся – оголошення: прийом на навчання в гірське ПТУ, безкоштовне харчування, проживання... Заходжу. «А можна у вас поїсти?» – «Здавай документи, і будь ласка!». Йшов 1970 рік...

У місті в той час утворився клуб «Подвиг». Ідеологія ідеологією, але досвід юні учасники клубу отримували неоціненний. Уявіть собі: на тамтешньому меморіалі «Міус-фронт» 15-16-річні підлітки самостійно відтворювали партизанські землянки та фронтові бліндажі. Кому доводилося в умовах планової економіки вибивати будматеріали (і транспорт для їхньої доставки), той належно оцінить набуті ПТУ-шниками навички.

З часом, отримавши спеціальність електрослюсаря, Євген таки перебрався до обласного центру. Тяга до подорожей стала настільки всеохоплюючою, що бригадир «Ліфтмонтажу» організував навколо себе цілий колектив. Ходив і пішки, і в лижні переходи (Урал, Алтай, Алатау), і на байдарках...

- У мене троє дітей, і коли вони підросли, почали ходити зі мною.

- Дружина не заперечувала?

- Спокійно реагувала - сама туристка. Ми на цьому грунті з нею і познайомилися. Уявіть, яким у нас було весілля. Ми з нею годині об 11, з рюкзаками і у штормовках, розписалися, во першій вилетіли на Кавказ, а вже ввечері десь на перевалі пили шампанське...

«ГОТОВО! ПАРУС РОЗПУСТИЛИ...»

Розпад Радянського Союзу Євген Григорович сприйняв зі своєї точки зору мандрівника: «Це ж море, нарешті, відкрилося! Треба скористатися», – і скооперувавшись з байдарочниками рідного клубу, почав будувати вітрильний катамаран. Перший похід здійснив у далекому 1994-му, пройшовши під вітрилом – ще рядовим матросом і не на своєму судні – від Севастополя до Маріуполя.

- Чим була цікавою перша поїздка, так це тим, що до нас ніхто не ходив на катамаранах вздовж берега. Нам навіть яхтсмени заздрили. Їм не дозволяють відходити далеко від порту, а ми тут на якихось гумових виробах йдемо через два моря – Чорне і Азовське.

- Гумових?..

- В балонах оболонка - це шахтні рукава. А всередині – брали камери і клеїли. Ось ці труби – дюралеві, свого часу нам вдалося придбати їх на заводах. Вітрила теж шили самі. Парусність – 16 квадратних метрів. Така регата ніколи не проводилася в Європі, тільки в Штатах, навколо Флориди. В Європі ми були першими.

Досвід давався нелегко, тому перший справжній міжнародний перехід вдалося здійснити у 2004-му. Тепер Короткі мали вже власноруч побудований катамаран. Затримка була з екіпажем: саме в даний конкретний час у потенційних матросів з'являлися ті чи інші нагальні проблеми. Втім, один досвідчений моряк знайшовся – в не менш сухопутному Стаханові. А ще двох «морячків» взяли вже від розпачу. Умова до них була єдина: достатній грошовий внесок. Адже треба було екіпіруватися, закупити продукти тощо. Та й за кордоном гроші могли знадобитися – хто знає, які там звичаї.

- Потім виявилося, що дівчата цілком освоїлися з судном. Були товариськими і без комплексів. І мали бажання побачити світ.

Як оформлялися документи на дозвіл виходу з Ялти, і якими очима дивилися чиновники морського порту на «іграшковий» плавзасіб – окрема історія. Спортсмени місцевого яхт-клубу взагалі не вірили, що відважних мореплавців випустять у відкрите Чорне море. Тому, коли вони вже залишали порт, проводжали сиренами.

ГАЛУШКИ В СИНОПІ

- Погода була нормальною, і ми практично за дві доби дійшли до середини моря. Вирішили скупатися. Кинули мотузку про запас, до іншої прив'язувалися. Вода чиста, небо блакитне, штиль – а все одно якось страшнувато. Адже під тобою прірва, більше двох тисяч метрів глибина.

- А як ви дізналися, що стоїте саме на середині моря?

- У нас GPS-ка була, компаси. Для зв'язку – рація та мобільні телефони... Правда, ми у 2004-му ще не знали, як діє роумінг. Рятувальні жилети, газові плити... Були вудки, але рибу ми не ловили – не знали, як її ловлять в морі. Пізніше нам розповіли, що і до чого.

- А чим харчувалися?

- Все їли. Борщ, гречану кашу. Галушки. На другій половині шляху налетів шторм. Ми дівчатам таке укриття зробили з брезенту. Вони цих хвиль і не побачили, а тому не дуже злякалися. А ми з Дімою Алтуховим впоралися удвох з керуванням. Вранці шторм послабшав, і ми на його рештках до Туреччини допливли практично за половину доби. Але коли по GPS-ці побачили, що ось він, берег – задумалися. Чужа країна, як нас приймуть? Чи не заарештують за порушення кордону? Ніч переночували в затоці, вранці увійшли в Синоп. Я озираюся: де прикордонники? Немає. Ось місто стало видно – нікого. Ось порт, треба заходити, викликаю по рації порт-контроль – мовчать. Заходимо; бачимо: військове судно. Ну, думаю, все, схоплять! Моряки подивилися на нас і повернулися до своїх занять. Коли чую: «Ей, Україно, йди сюди!» – прапор же ж у нас український. Підходимо, віддаємо швартови. «Хто, звідки?» Відповідаю, а потім сам запитую, де оформити візи. – «Йдеш в місто, знаходиш поліцейське відділення – там і зможете оформити». – «А хіба можна виходити в місто?» – «Чому ні?»

Поліцейських прихід українців не дуже зацікавив. Але коли відзначалися в порту – тут розпочалась ейфорія:

- Туркок, що реєстрував судно, питає: «На чому прийшли? Де ваш мотор?» – Немає мотора. «Вах! Мотор йок! Радари йок!! Туалет йок!!!» Містом чутки пішли... Тиждень там пробули – тільки про нас і говорили. Прибігають пацани: «Вах! Мотор йок!». Приходять люди похилого віку: «Вах! Мотор йок!». Приїхав якийсь місцевий крутий. Йому двері відкрили, він подивився, показав мені великий палець. Двері закрили, поїхав. В усіх кав'ярнях про нас говорили: «Крейзі!»

Українські мандрівники скористалися своєю славою: їх безкоштовно годували; поточний ремонт теж обійшовся практично задарма – на будь-які спроби заплатити за послугу турки відповідали виключно англійською: «Ноу проблем!». Харчами на дорогу додому їх теж завантажили по саме «ноу проблем». «Проблем» чекала екіпаж вже поблизу українського берега, коли наші прикордонники прийняли їх за контрабандистів. На щастя, тут вже запрацювали мобільні. Капітан подзвонив стражам кордону, які оформляли виїзд. Обійшлося без детективних епізодів.

Найбільше раділи поверненню луганчан ялтинські яхтсмени. Сподівалися, тепер і їм дозвять виходити у відкрите море.

ДРОВА І МОРЕ

У вересні 2008-го Євген Коротких відправився у Середземне море. А перед тим «відзначився» в Охотському – ходив на Шантарські острови. Бачив білух, хижих ластівок, ведмедів; («Нерпи – як у нас горобців!»), але через затримки знову ледь не залишився без екіпажу – у друзів закінчувалися відпустки. Відгукнувся старий соратник Дмитро Алтухов; підключився харківський мандрівник Олексій Шматов; вже в Ялті підсів донеччанин Володимир Туман.

Взагалі капітан збирався йти через Атлантику – вважав, що його новий катамаран витримає іспит океаном. Завадили обставини, з морем прямо не пов'язані. І все одно: пройти п'ять морів – Азовське, Чорне, Мармурове, Егейське та Середземне – це для такого типу суден абсолютний рекорд.

- А цього разу чим харчувалися?

- Будь ласка (показує на монітор ноутбука): гречана каша, супи, борщі. Харчувалися, як вдома, везли з собою картоплю, овочі.

- Капуста для борщу була морська?

- Ні, звичайна. У цьому плаванні ми вже навчилися ловити рибу. Виявляється, треба гачок дуже глибоко опускати. Закинеш, починаєш витягати – два-три оселедця вже сидять. Ми зрозуміли, що можемо далеко ходити. Місяць жили на катамарані. Бачили акул. Літаючих рибок бачили. Бачили дельфінів метрів з сім завдовжки. Так, метрів сім. Так такий дельфін був білого кольору. Плив поруч з нами.

Про перипетії переходу до Олександрії Єгипетської Євген Григорович багато не розповідав. Найцікавіше (і найжахливіше) відбулося на зворотному шляху.

- Коли ми дісталися до Єгипту, хлопцям треба було їхати, а я вирішив зимувати, щоб наступного року йти в Атлантику. Тепер у мене був телефонний зв'язок з Україною, і ось приходить повідомлення: матуся захворіла, хоче мене бачити. І я вирішив плисти додому поодинці. Оформив документи; араби допомогли відремонтувати катамаран, купили мені навіть продукти. Це вже були інші араби – з яхт-клубу, де ми стояли. І я поплив.

Два дні плавання йшли нормально, на третій розпочався шторм...

- Розумієте, вода у Середземному морі чиста, прозора. Але занадто багато в ній сміття. І не якихось там пляшок - контейнери плавають, стовбури, цілі дерева. Ми якось навіть експеримент проводили: чи можна вижити в море тільки на дровах? Виявилося - можна. Очевидно, на якийсь такий стовбур і напоровся. Десь за 150 кілометрів від турецького берега. Пробитий був тільки один з двох балонів катамарана. Можливо, якби не шторм, його можна було якось полагодити. А тут та половина, де був пошкоджений поплавок, занурилася у воду, і просто фізично не можна було ні заклеїти гуму, ні підкачати.

ПРОЩАННЯ З АТЕЇЗМОМ

- Ви знаєте, коли я зв'язався з морем, мій атеїзм зазнав катастрофи. Цей випадок тільки додав мені віри у те, що без Бога нічого не обходиться. Чую по радіо говорять англійською. Я кричу: «Want aid!» («потребую допомоги!» - Ред.) - вони відключаються. Знаходжу їх на іншій хвилі, знову кричу – знову зникають. Пам'ятаю, що по карті у цьому квадраті взагалі жодні морські шляхи не проходять. Кричу: «Боже, допоможи!» – і раптом чую, як хтось звертається до мене ламаною англійською. Називаю свої координати – і відчуваю, що він мене не розуміє. У розпачі волаю: «А можна російською?!» – «Ну, звичайно, можна». Виявилося, це судно Європейської асоціації стоматологів йшло з Карибів на Кіпр. Інтернаціональний екіпаж, але капітан, старпом і штурман були українцями.

Як не дивно, капітан зумів врятувати не тільки документи, але й фотоапарат, камеру і навіть ноутбук. З фотографіями, представленими на цій сторінці, і з цілим телефільмом про останню подорож.

- До мами встигли?

- Вона досі жива, слава Богу. А ось катамаран... Я, коли піднявся на палубу і подивився вниз – відчуття було таке, ніби віддаю свого старого друга. Питаю, що з ним буде – кажуть, якщо сам не затоне, цей англійський крейсер, що ви чули в ефірі, обов'язково його розстріляє.

- І ви знову готуєтеся до нових подорожей?

- Звичайно! Вже й нові дюралеві трубки купив...

* * *

Днями розшукав мореплавця – через Фейсбук і по телефону. Мабуть, досвід, набутий Євгеном Коротких на початку 70-х, не втратив актуальності й досі. Він якимось дивом примудрився, незважаючи на початок військових дій в Донбасі, вивезти свій катамаран в Казахстан і виграти регату на озері Балхаш. Точніше, це був Чемпіонат світу «Марінс», і український екіпаж посів перше місце.

Євген виїхав у Дніпро; каже, Борис Філатов, тоді – віце-губернатор, обіцяв допомогти йому з організацією давно задуманої кругосвітньої подорожі, але – «Коли все вляжеться. Не «вляглося» досі, і тому Євген Коротких, з екіпажем з Дніпра, збирається цього року взяти участь у новому чемпіонаті. Який знову організовує, тепер на Каспії, Казахстан. Морська держава.

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк, фото: Данило Шамкін


Продовження: Відродження нації Руси-України. Частина 7 (огляд)

Ссылки на все части дайджеста "Відродження нації Руси-України" і "Как в Украине ничегониделаеца" можно посмотреть здесь
*****
Допомога антимосковському проукраїнському блогу (за бажанням) / Помощь блогу (при желания и наличии средств):
Реквизиты: карта “ПриватБанк” № 5168 7422 0772 0016
Tags: Сумщина, Український Ренесанс, Херсон, возрождение, вузы, культура, кърымлы, мандри, мистецтво, патриотизм, популяризация Украины, традиции, туризм, українське, фестивалі, фильмы, фольклор, храмы
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments